«Айвенго» - це історичний роман. Але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. Цей роман є відтворенням пам'яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш.
Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.
Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.
Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники.
Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний. Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.
Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства. Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь.
Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.
Так сталося і в романі Вальтера Скотта. Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.
Вряд ли кто-нибудь сможет точно сказать, что будет завтра, послезавтра, через неделю. Но предположить ведь всегда можно. Вот это я и попытаюсь сделать.Если просмотреть всю историю музыки начиная от Баха и заканчивая современной музыкой, то сразу можно сказать, что она очень изменилась. Ведь никто не скажет, что музыка Шуберта похожа на какую-нибудь довольно примитивную мелодию современной песни. В настоящее время многие ругают такие стили исполнения, как поп-музыка, рэп, тяжёлый металл и др. Но я считаю, что музыка, которую ты слушаешь, не обязательно должна быть утомительной. Если ты не можешь понять, что хотел сказать автор, написав последовательность звуков так, а не иначе, зачем десять раз поменял тональность в произведении и вообще, почему оно двухчастное или трехчастное – зачем себя мучить? Я выбираю такую музыку, которая соответствует моему настроению, моим желаниям. Вряд ли я буду слушать сложные органные произведения Баха, когда светит солнышко, и мне хочется смеяться. А вот «Шутку» Баха я бы с удовольствием послушала.За историю человечества музыка могла влиять на человека – усыпить его или, наоборот, взбудоражить. Она могла его захватить и даже зажечь. И не важно, речитатив ли это какого-нибудь модного рэпера, или виртуозная игра Паганини на скрипке.Многие считают, что музыкой будущего будут какие-то непонятные звуки сирены, смешанные со звуками синтезатора, и что-то ещё непонятное. А вот я считаю, что люди будущего не будут странно прыгать по кругу, а будут танцевать вальсы. Ведь, как говорят, - «новое – это хорошо забытое старое». Музыка будет подобна моде. То есть где-то через тысячу лет человечество придёт к такой же музыке, как и сейчас. Возможно, вся история музыки начнётся сначала. Но приходить к новым стилям музыка будет постепенно и довольно медленно. Хотя, может быть, начнётся такое, чего еще никогда не было. Конечно, не всю нынешнюю музыку будут помнить в будущем. Многое забудется, многое потеряется. Некоторые современные песни забываются уже через месяц, хотя музыку классиков помнят веками. Дольше всего в будущем будут помнить классику. А также бардовские песни и песни каких-то очень хороших групп.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
