Розмова з найкращою подругою за філіжанкою кави у затишному кафе навпроти театру
Сонет
Питаєш ти, чи донкіхоти нам потрібні?
Ти знаєш, подруго, я вірю - так, авжеж.
"Сьогодні" наше на жахливий сон подібне -
Зло і Байдужість розрослись без меж...
"Мені!", "Моє!", "Для мене!", "Дай!", "Я хочу!" -
Звучать частіше ніж молитви і пісні.
Тому печальна туга серце точить:
Ну де ж мій Дон Кіхот на білому коні?
Романтик з поглядом рішучим і сміливим,
Ідеаліст, що вірить в правду і любов,
Із велетнями-вітряками він готовий
У бій відважно й благородно стати знов.
Мій лицар, що у грудях носить серце лева,
І у його очах я справжня королева...
