Найдите площадь фигуры ограниченной линиями у=4 и у=х^2+3

Если в науках мышление является лишь средством овладения знаниями и с их - предметным миром, то философия есть мышление в чистом виде - самомышление, которое реализуется через внутреннюю деятельность человека. исходя из вышеуказанных положений, ясперс проводит сравнительный анализ философии и науки. важнейшая особенность науки - общезначимость ее результатов, что свидетельствует о выработке общих методов познания. конечная цель науки - овладение предметным миром. философия же сродни искусству, так как каждый философ создает уникальные произведения, являющиеся результатом его собственного творчества. соответственно, философия - глубоко непрактичная форма духовного освоения бытия. "если науки в своих областях получили достоверные и общепризнанные знания, то философия не добилась этого, несмотря на свои старания в течение тысячелетий. нельзя не признать - в философии нет единогласия относительно окончательно познанного. то, что убедительно и признается всеми, становясь этому научным знанием, уже не философия.. то, что любой образ философии.. не пользуется единогласным признанием всех, вытекает из ее природы. полученная же достоверность не является научной, т. е. одинаковой для каждого разума, а представляет собой удостоверенность" общезначимость результатов, достигаемая в науке при общепринятой системы методов, порождает линейное, прогрессивное накопление знаний внутри отдельных дисциплин. вектор науки направлен из прошлого в будущее, поэтому последняя по времени научная теория одновременно выступает и как наиболее истинная. в философии, как справедливо указывает ясперс, такие направленность и линейность отсутствуют. философа могут интересовать проблемы, поставленные тысячи лет назад. "мы наверняка ушли намного дальше, чем греческий врач гиппократ. но вряд ли мы можем сказать, что ушли дальше от платона. мы лишь ушли дальше от того материала научных знаний, которым он пользовался" устремленность науки в будущее обусловлено ее нацеленностью на абсолютное познание мира. это центральная ценностная установка ученых. философы же, начиная с сократа, ставили возможность этого под сомнение. критиковать сциентистскую установку, присущую ученым, отмечает ясперс, нельзя, так как она является важной предпосылкой научной деятельности, однако нельзя ее распространять на познание бытия в целом, ибо это порождает своеобразное суеверие, что "нашему рассудку доступна вся истина и вся действительность мира. она заставляет питать абсолютное доверие к науке и беспрекословно подчиняться ее авторитету, воплощенному в представителях социальных инстанций" нацеленность науки на абсолютное познание базируется на ее ценностной установке - предпочтительности частного познания перед общим. предельная радикальность в постановке каждой из наук на самом деле означает предельное сужение предметной области. эту черту науки ясперс обозначает как принципиальную незавершенность. с одной стороны, наука стремится дать наиболее полную картину мира, а с другой - она сильно дифференцирована и каждая из наук описывает лишь часть мира, связанную с ее предметом. чисто механистическое сложение таких картин мира не является картиной бытия в целом. претензии науки беспредельны; там, где философ задумывается, ученый осуществляет. последующая оценка этого действия, однако, может оказаться весьма негативной со стороны как самой науки, так и общества, вынужденного потом преодолевать сделанную учеными работу. в результате, занимая в каком-то смысле лидирующее положение в рамках общечеловеческой культуры, беря на себя несвойственные ей функции по выработке жизненных ориентиров для человека и человечества, наука в конечном счете "не может дать никаких целей для жизни. она не выставляет ни одной общезначимой ценности"

У трагедії «Гамлет» (1601) Вільям Шекспір, переробивши сюжет середньовічної легенди та старої англійської п'єси про принца Амлета, з найбільшою глибиною відобразив трагедію гуманізму в сучасному йому світі. Гамлет, принц датський, — прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся зі світом, ворожим до гуманізму. Підступне вбивство його батька розкриває перед сином зло, що панує в країні. Обов'язок помститися за вбивство батька для Гамлета — не звичайна, кровна помста. Вона виростає для нього в громадський обов'язок боротьби за праве діло, у велику і важку історичну задачу.

Звихнувся час наш. Мій талане клятий, Що я той вивих мушу виправляти!Однак у цій боротьбі Гамлет зволікає, деколи жорстоко дорікаючи собі за бездіяльність. Іноді висловлюється думка, що Гамлет є слабкодухою від природи людиною, мислителем і споглядачем, не здатним до рішучих дій. Але це не так.

У героєвій трагедії показана та могутня сила почуттів, якою відрізнялися люди епохи Відродження. Він важко переживає загибель батька, і ганебний шлюб матері. Гамлет кохає Офелію, але не знаходить з нею щастя. Його жорстокість і образливі слова в поводженні з дівчиною свідчать про силу кохання і розчарування.

Гамлет відрізняється шляхетністю й виходить з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме звідси випливає його колосальне озлоблення, коли він стикається з оточуючим його світом брехні та злочинності, підступністю та блюзнірства.

Гамлет здатний на велику й вірну дружбу. У своїх стосунках він чужий феодальним упередженням, людей він цінує за особистими якостями, а не за становищем, яке вони посідають. Єдиним його близьким другом виявляється студент Гораціо. Зневажаючи царедворців, Гамлет приязно зустрічає людей мистецтва — акторів. Його любить народ, про що з тривогою говорить король.

Гамлет — людина філософської думки. В окремих фактах він уміє бачити вираження великих загальних явищ. Але не сама про собі здатність до роздумів затримує його дії в боротьбі, а ті похмурі висновки, до яких він приходить в результаті розмірковувань над усім оточуючим. Події, що відбуваються при дворі, приводять Гамлета до узагальнюючих висновків щодо людини і світу загалом. Якщо у світі можливе таке зло, якщо в ньому гинуть чесність, любов, дружба, гідність людини, тоді він справді «розглядався» а «час звихнувся». Світ уявляється Гамлетові або городом, де буяють бур'яни, або в'язницею, добре впорядкованою, з казематами, камерами й підземеллями. Гамлет називає світ «буйним садом», що плодить лише дике та лихе сім'я. Він заявляє своїм товаришам, які приїздять, що «Бути чи не бути» Гамлет висловлює сумніви щодо цінності самого життя. Перераховуючи різноманітні біди людини, він змальовує звичаї суспільства. Бідність він сприймає як нестерпно важку для людини, адже їй доводиться терпіти

... бичі й наруги часу,Гніт можновладдя, гордія зневаги,Відштовхнуту любов, несправедливість,Властей сваволю, тяганину суду,З чесноти скромної безчесний глум...Отже, Гамлет вражений не тільки злочинністю Клавдія, а й усією системою чужих йому принципів життя й моральних понять. Герой знає, що не може обмежитись лише помстою, бо вбивство Клавдія не змінить світу. Гамлет не відмовляється від помсти, але разом із тим усвідомлює, що завдання його набагато ширше — протидіяти злу загалом.

Велич завдання й об'єктивна нездійсненність її зумовлюють надзвичайну складність внутрішнього життя і дій Гамлета. У житті «безчесної гри», «оплутаному тенетами підлоти», йому важко визначити власне місце і знайти реальні засоби боротьби. Масштаби зла гнітять Гамлета, викликають у нього розчарування, усвідомлення мізерності своїх сил. Людина і світ сприймаються не такими, якими вони йому уявлялися раніше.

Таким чином, Гамлет стикається не з випадковим злочином, не з одиничним ворогом, а з цілим ворожим суспільством. І саме тому, що його далекоглядна філософська думка розкриває перед ним закони цього суспільства, він відчуває своє безсилля в боротьбі проти зла.

Зміст трагедії «Гамлет» навіяний суспільними умовами Англії того часу, але значення її виходить далеко за межі однієї країни й одного історичного періоду. Показана в ній картина гноблення й брехні, зокрема тиранії, виявилося вірним на довгі часи. Звідси незгасаючий протягом століть інтерес до Гамлета, шляхетного і самотнього борця проти зла, і до його страдницьких переживань в умовах нерівної боротьби.