Ра́нній нови́й пері́од — період всесвітньої історії XVI—XVII століть. Складова нового часу. Характерними особливостями періоду є зростання політичної ваги Європи та Московії, поступовий занепад традиційних цивілізацій Сходу і доколумбової Америки, розвиток європейської вогнепальної зброї, суднобудування, друкарства, інквізиції та експериментальної академічної науки, поява європейського колоніалізму, абсолютистських монархій, націоналізму та перших національних держав.
У ранній Новий час значна частина людства здійснила нечуваний за значенням і важливістю стрибок у своєму розвитку, залишивши в минулому «славне» Середньовіччя. Зміни торкнулися всіх сторін організації людського суспільства та його повсякденного життя. Настав час підбивати підсумки.
Варто пригадати! 1. Які країни Західної Європи у XVIII ст. слід вважати найбільш розвинутими? 2. У чому, на ваш погляд, полягають причини відставання країн Сходу від розвинутих європейських країн? 3. Які наукові відкриття раннього Нового часу, на вашу думку, можна назвати революційними?
Світ у Новий час.
Завдяки Великим географічним відкриттям у світі майже не залишилося земель, невідомих людству. Були встановлені зв’язки між більшістю цивілізацій Європи, Азії, Африки та Америки. Проте саме в Новий час стає зрозумілим, що країни Європи випереджають інші держави за економічним розвитком та військовою міццю, тому європейці почали не тільки торгувати з іншими країнами Америки, Африки та Азії, але й захоплювати їхні землі. Уже в XVI ст. виникають перші колоніальні імперії — Іспанська та Португальська. Згодом колонії почали захоплювати інші країни Західної Європи — Англія, Франція, Нідерланди. За рахунок захоплення Сибіру значно зросли володіння Росії, яка перетворилася на найбільшу за площею державу світу. Правителі європейських держав дивилися на весь інший світ, як на власну «законну» здобич та джерело прибутку.
Молода держава Сполучених Штатів Америки, яка виникла в боротьбі з Англією, намагалася зберегти незалежність та демократичний устрій. Крім того, багато зусиль докладалося на освоєння безмежного земель, які в доколумбові часи належали індіанцям. Рабство й ставлення до чорношкірих рабів розкололи американське суспільство навпіл. Здавалося, що громадянська війна була неминучою.
За майже три століття раннього Нового часу відбулися значні зміни в житті європейських країн. Стрімкий розвиток Західної Європи був викликаний перш за все економічними перетвореннями. Саме в країнах Європи виникли нові капіталістичні відносини, а в Англії у XVIII ст. вже розпочався промисловий переворот — поступовий перехід від мануфактури до фабрики. Хоча на більшій частині території Європи ще існували залишки феодалізму, мануфактурне виробництво поступово поширювалося на нові території. Запроваджувалися нові технічні засоби, які дозволяли значно збільшити обсяги товарного виробництва. Одночасно з розвитком мануфактур зростала торгівля, як усередині країн, так і міжнародна. Майже всі куточки тогочасного світу об’єднали торговельні шляхи. Світова торгівля сприяла зближенню цивілізацій, країн, народів.
Розвиток капіталізму викликав важливі зміни в суспільстві західноєвропейських країн. Значно посилилися позиції власників засобів виробництва — буржуазії, зросла кількість найманих робітників. Хоча в більшості країн зберігалася тристанова будова суспільства, буржуазія все частіше вимагала зрівняти свої права з правами дворянства. В Англії саме буржуазія та споріднене з нею «нове дворянство» кинули виклик королівський владі й під час революції домоглися суттєвого обмеження влади монарха. На карті Європи в XVII ст. постали країни з обмеженою монархією, зразком яких стала Англія. Згодом на території Північної Америки була утворена перша велика держава з республіканською формою правління — Сполучені Штати Америки. Не дивно, що в країнах, де залишки феодалізму були незначними, почався стрімкий розвиток промислового виробництва.
Однак у більшості країн Європи монархи, спираючись на підтримку дворян та армії, встановили власну абсолютну владу. Абсолютна монархія дозволяла об’єднати сили держави та здійснювати успішну зовнішню політику. Проте у XVIII ст. стало зрозумілим, що абсолютні монархії починають відставати в розвитку від передових капіталістичних країн. Тому майже всі королі та імператори намагалися провести реформи. Так званий «освічений абсолютизм» існував в Австрії, Пруссії, Росії та деяких інших монархіях XVIII ст. Однак невдача багатьох реформ дала змогу зрозуміти, що без відмови від абсолютизму радикальні перетворення в цих країнах неможливі.
