класс подробно на листочке

Шлюбна пора у лисиць настає в середині лютого і триває всього де­кілька тижнів. У цей час навколо однієї самки збирається декілька самців; вони не відходять від неї ні на хвилину і залицяються до неї, подібно до того, як це роблять собаки. У цей період запах їхніх виділень стає осо­бливо різким, і частіше, ніж звично, чується їхній гавкіт. Справа не об­ходиться, звичайно, без бійок між суперниками. Коли самка завагітніє, вона залишає нору і поселяється в густому чагарнику, розташованому поблизу від вибраної для пологів нори. У цей час, за Бекманом, вона відвідує і розширює різні нори і нарешті поселяється в такій місцевості, яку останнім часом найменше відвідували люди і собаки. Розташована ця нора в затишному місці або лежить відкрито — на це вона не звер­тає уваги. У тому разі, якщо потрібної нори не знайдеться, лисиця сама вириває її або влаштовує собі кубло в дуплі дерева, під купою каміння, хмизу, або ж просто в заростях чагарнику, і м’яко вистилає його шерстю. Ще під час вагітності самка починає потроху вискубувати на собі шерсть по всьому череву, від пупка до самого горла. Вона це робить з подвійною метою: по-перше і головним чином, для того, щоб відкрити соски для очікуваного потомства, а по-друге, щоб ту шерсть використати на теплу і м’яку підстилку майбутнім дитинчатам. Пологи настають через дев’ять тижнів, або 60—63 дні, після спаровування, звичайно в кінці квітня або на початку травня. Кількість дитинчат коливається між 3 і 12; найчастіше в кублі знаходять 4—7 лисенят. За дослідженнями Пагенштехера, вони з’являються на світ сліпими та із закритими вухами; вкриті дуже гладкою, короткою бурою шерсткою з жовтуватими і сіруватими на кінчиках волосками і мають чалу смугу, яка різко виділяється на лобі, білий кінчик хвоста і маленьку білу нечітку плямочку на грудях. Вони вкрай незграбні, неповороткі та спочатку розвиваються дуже повільно. Очі у них розплю­щуються тільки за два тижні, однак до цього ж часу прорізаються всі зуби. Мати ставиться до них дуже ніжно, перші дні не залишаючи їх ні на мить, а згодом якщо і йде кудись, то лише вечірньої пори і ненадовго, заздале­гідь вживши всіляких заходів, щоб приховати їхню присутність.Через місяць або півтора після свого народження маленькі хижаки, вкриті червонувато-сірою шерсткою, наважуються тихої днини виходити з нори, щоб погрітися на сонечку і погратися на волі одне з одним або з матір’ю. Мати приносить їм удосталь поживи та ще з перших тижнів при­мушує їсти і навіть ловити мишей, пташок, жаб і жуків. У цей час лисиця стає ще обережнішою і при щонайменшому шумі відводить їх назад у нору, а якщо чує переслідування, то тягне їх у зубах в іншу нору. Навіть у мить найсерйознішої небезпеки вона поспішає схопити дитинча, щоб донести його до безпечного місця. В кінці червня молоденькі лисички вже беруть участь у материнському полюванні, а іноді й самостійно виру­шають на лови зайчат, маленьких мишей, пташок, не нехтуючи і жуками. В кіпці липня дитинчата зовсім залишають нору і йдуть разом з матір’ю на хлібні поля, які обіцяють їм багату здобич і забезпечують цілковиту безпеку. Коли жнива спустошать поля, вони перебираються в густі чагар­ники, в степи, в зарості очерету. Пізньої осені вони нарешті остаточно відділяються від матері та починають самостійне життя.

Подвиг — это поступок, который совершает герои во имя блага человечества или конкретных людей. Мы знаем много героев - это Юрий Гагарин, Валентина Терешкова, Александр Невский, Александр Суворов, Михаил Кутузов список можно продолжать до бесконечности. Это те герои о подвигах, которых мы помним. Есть герои, которые совершают подвиги каждый день, и они живут среди нас - это врачи, пожарные, полицейские. Эти люди, каждый день людские жизни, каждая жизнь равноценна подвигу.

Чтобы быть героем и совершать подвиги не обязательно быть врачом или пожарным. В каждой семье есть человек, который на протяжении многих лет каждый день совершает подвиг. И эти люди наши матери. Именно они отдают всех себя без остатка ради нас и это настоящий подвиг. Мамы не жалеют себя, с самого рождения заботятся о нас.

Мамы ночами напролет сидят с нами в младенчестве, когда у нас растут зубки или, болит животик. Именно они ухаживают и заботятся о нас, когда мы болели. И только мамы, готовы на любые жертвы во имя нашего с вами счастья и здоровья. Они готовят нам ужины и завтраки, они присматривают за нами и беспокоятся о нас. Мамы научили каждого из нас сидеть, ходить, говорить, есть ложкой, пить из стакана и это невозможно переоценить. Разве все это не подвиг?

Каждая из них вырастила человека. Но большинство из нас перестало воспринимать все, что делают для них родители, как что-то значимое и весомое. Кажется, что все их поступки это само собой разумеющиеся. Но это не так. И все это становится для нас таким крошечным и не значительным до тех пор, пока мы сами не встанем и не приготовим завтрак на всю семью, или придем со школы и сами без напоминания приведем в порядок всю квартиру. И тогда мы поймем, что все это труд, тяжелый и не всегда благодарный. Ведь все эти дела, а наши мамы делают все и сразу, а не только, что-то одно это и есть подвиг, подвиг совершаемый каждой матерью, каждый день во имя детей.

Все мамы настоящие герои, но иногда и героям нужна Поэтому старайтесь чаще говорить своим матерям даже за, казалось, самое незначительное дело, не обесценивайте их героизм. А еще лучше, придя со школы домой посуду, приберитесь в комнате, постирайте или приготовьте ужин, для вас это не составит труда. Побудьте героями для своих матерей, и помните в жизни всегда есть месту подвигу. Не обязательно совершать масштабные поступки иногда достаточно и маленьких.