.
слово екологія походить від грецьких "oikos" - оселя і "logos" - вчення.
екологія - це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя.
сьогодні ми все частіше чуємо слова “екологія”, “забруднення навколишнього середовища”, “забруднене довкілля”… ми вже стали звикати до цих слів і продовжуємо свою бездіяльність. нерозумні дії людей на планеті земля у найближчий час можуть повернутися великими нещастями, бі усього людства. в долі природи – наша доля, і ми повинні зробити все для того, щоб використати останній шанс і рідній природі, тим самим зможемо продовжити життя в наступних поколіннях. що ж можемо ми, школярі, зробити для навколишнього середовища? з чого треба почати свої дії? хто в цьому нам? як організувати роботу, щоб зберегти надбання природи у нашому мікрорайоні? задумуючись над екологічними проблемами світу, перш за все потрібно дбати про чистоту тієї території , на якій ти проживаєш. саме такі думки, які актуальні у наш час, і спонукали розробити проект “чисте довкілля навколо нас”. у ньому - детальне схематичне прибирання пришкільної території, створення бригад “зелених патрулів”, які слідкуватимуть за порядком на відведеній території, проведення загальношкільних екологічних заходів.
екологія – слово, що пройшло через розум і серце кожного, стало могутньою зброєю. пристрасне слово пробуджує громадську думку, націлює увагу на найболючіші проблеми життя, які потрібно вирішувати терміново. поняття "екологія" нині часто використовують у побуті, коли характеризують будь-яку взаємодію людини і природи, а ще частіше, коли йдеться про забруднення довкілля внаслідок господарської діяльності людини. природа забруднюється, піддається руйнуванню, знищується. чи багатьом з вас щастило бачити прозору річкову воду, чистий пісок, насолоджуватися тишею без реву моторів, дихати чистим повітрям, без домішок бензину, мазуту, пестицидів? ми отримали в спадок невимовно прекрасний і багатообразний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, що не засвоїли найпростіших правил садівництва. із зневагою ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самозадоволенням неповнолітнього ідіота, який шматує ножицями картину рембрандта. тільки людина може зупинити природні та техногенні катастрофи, які несуть за собою безліч людських смертей. але навіть при цьому ми маємо пам'ятати, що земля не належить нам. це ми належимо землі.
ми всі дуже добре знаємо, як поводитись, щоб не нанести збитку природі, і багато говоримо про її захист. але треба кожному почати з себе, душею відчути єдність з природою: бути обережним в лісі, щоб не зламати гілку, бо дереву боляче, воно живе; не залишати після себе сміття, бо землі боляче переносити таку неповагу до себе (скло, пляшки не перегнивають і залишаються виразки на тілі землі); обережно поводитись з вогнем, бо він може знищити цілі лісові масиви, поля. людина виділяється від природи своїм розумом, щирим серцем. тож збережемо кожне гніздечко, не дозволяймо вбивати птахів і тварин, не винищуймо рибу. станьмо розумними господарями на своїй землі, і давайте будемо пам'ятати, що екологічне забруднення, як ланцюгова реакція, може призвести до екологічної катастрофи.
согласно данным современной археологии, с 3 тыс. до н.э. функционировал «лазуритовый путь», по которому полудрагоценный камень лазурит перевозился из предгорий памира (из района бадахшан на территории современного таджикистана) на дальние расстояния на запад и на юг, до стран ближнего междуречья (ур, лагаш) и индии (хараппа, мохенджо-даро). с конца 2 тыс. до н.э. начал работать «нефритовый путь» – торговля самоцветами из центральной азии (из района куньлунь на территории современного китайского синьцзян-уйгурского района) по восточному пути, в обмен на шелк из китая.
в середине 1 тыс. до н.э. эти две караванные трассы начали сливаться: бадахшанский лазурит попадает в китай, а в персии и в долине инда получают распространение одежды из китайского шелка. однако торговля шла через длинную цепочку посредников, так что китайцы и народы средиземноморья не имели представлений о существовании друг друга.
в формировании великого шелкового пути как сквозной трансевразийской магистрали решающую роль сыграл древнекитайский чиновник чжан цянь. в 138 до н.э. он отправился с опасной дипломатической миссией к кочевникам из племени юэчжей, чтобы убедить их стать союзниками китайской империи хань в борьбе с кочевниками сюнну, нападавшими на империю с севера. чжан цянь стал первым китайцем, который побывал в средней азии – в согдиане и бактрии (на территориях современного узбекистана, таджикистана и афганистана). там он узнал, каким огромным спросом пользуются китайские товары, и увидел много вещей, о которых китайцы не имели представления. вернувшись в китай в 126 до н.э., он представил императору доклад о выгодах прямой торговли между китаем и государствами средней азии.
хотя чжан цянь не смог добиться от контролировавших бактрию юэчжей военной в борьбе с сюнну, собранные им сведения были признаны исключительно важными. в 123–119 до н.э. китайские войска самостоятельно нанесли поражение сюнну, обезопасив путь из китая на запад. именно с конца 2 в. до н.э. можно говорить о функционировании великого шелкового пути как сквозного маршрута, соединившего все великие цивилизации старого света – китай, индию, ближний восток и европу. эта огромная система караванных путей просуществовала более полутора тысяч лет – много дольше, чем другие дальние сухопутные торговые пути (как, например, путь «из варяг в греки»).
хотя маршруты шелкового пути менялись, можно выделить две основные трассы, соединявшие восток и запад:
– южная дорога – от севера китая через среднюю азию на ближний восток и северную индию;
– северная дорога – от севера китая через памир и приаралье к нижней волге и к бассейну черного моря.
между южной и северной дорогой было несколько соединяющих и промежуточных маршрутов. с течением времени сеть коммуникаций становилась все более густой, включала все больше ответвлений. основные маршруты сдвигались то на северную, то на южную дорогу.
факторы эволюции великого шелкового пути. развитие шелкового пути зависело как от , так и от политических факторов.
в товарообмене между востоком и западом товары шли в основном с востока на запад. покупательская способность европейцев была нестабильной. в римской империи периода ее расцвета шелковые ткани и другие восточные товары пользовались огромным спросом. упадок античного общества и натурализация хозяйства стран западной европы к тому, что товары с востока стали доходить, как правило, только до византии. лишь в период зрелого феодализма, с 11 в., в западной европы снова стали активно покупать восточные товары. поскольку на великом шелковом пути потребителями товаров были также страны ближнего востока и индии, этот путь не замирал даже в раннее средневековье. после арабских завоеваний восточные товары стали потреблять на всем южном средиземноморье, вплоть до испании термин «великий шелковый путь» (great silk road ) вошел в науку в конце 19 в., после публикации в 1877 к.рихтгофеном книги китай. этот караванный торговый путь был самым протяженным (более 7 тыс. км) в докапиталистическую эпоху. он играл роль связующего звена между странами разных цивилизаций и социально- систем.
