Усмішка ()черга зібралася на міському майдані о п'ятій ранку, коли перегук півнів долинав із далекого, вкритого інеем селища й ніде не світилося. тоді повсюди над зруйнованими будинками висіли клапті туману, та ось тепер, о сьомій ранку, він почав зникати з появою перших ознак світанку. дорогою парами, втрьох іще йшли люди — був саме ярмарковий і святковий день.хлопчина стояв позаду двох чоловіків, котрі голосно розмовляли між собою, і в чистому холодному повітрі звучання їхніх слів було ще різкішим. він тупцював на місці й хекав на свої червоні, обвітрені руки, позираючи то на засмальцьований, з цупкої мішковини одяг ів, то на довгу вервечку чоловіків та жінок попереду.— агов, хлопче, а ти що тут робиш спозаранку? — почувся чоловічий голос у нього за спиною. — це моє місце, я зайняв тут чергу, — відповів хлопець.— ти б краще віддав своє місце комусь тямущому, а сам забрався б геть! — не чіпай хлопця, - втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.— я , — чоловік, котрий стояв позаду, поклав руку хлопчині на голову, а той, насупившись, скинув її. — просто подумав: якось дивно — дитина вже на ногах із самого ранку.— цей хлопець тямить у мистецтві. зрозумів? — сказав захисник, чоловік на прізвище грігзбі. — як тебе звати, малий? — том.— наш том не схибить, плюне як слід. чи не так. томе? — ще й питаєте! у черзі засміялися.попереду продавали гарячу каву в надщерблених філіжанках.поглянувши туди. том побачив маленьке палахкотливе вогнище й іржавий казанок, де шумувало вариво. це не була справжня кава. її запарили з якихось ягід, зібраних за містом, і продавали по пенні за філіжанку, щоб зігріти шлунок, та негусто було покупців, бо мало в кого вистачало на це грошей.том вдивлявся поперед себе, де за поруйнованою вибухом кам'яною стіною зникав кінець черги.— кажуть, вона усміхається, — мовив хлопець.— атож, усміхається, — відповів грігзбі.— кажуть, вона з фарби і полотна.— так. тому мені й здається, що вона не справжня. та, справжня, я чув, колись давно на дошці була намальована.— кажуть, їй чотириста років.— якщо не більше. ніхто не знає напевне, який тепер рік.— дві тисячі шістдесят перший! — правильно, хлопче, так тільки кажуть. брехня. може, вже трьохтисячний чи п'ятитисячний! хто знає? довгенько тривала уся ця колотнеча. а нам дісталися самі кісточки та ратички.2. яким постає життя людей у першому абзаці? обґрунтуйте відповідь цитатами.3. якою була кава, що продавали в черзі? як опис кави пов'язаний з тим фактом, що картину вважали несправжньою. 4. чим том відрізнявся від інших людей у черзі? ! > . що надає зображеній в уривку картині життя загрозливого характеру? наведіть відповідні цитати.поволі просуваючись, вони човгали холодною бруківкою.— коли вже ми її побачимо? — непокоївся том.— ще кілька хвилин, не більше. її відгородили, напнувши оксамитову стрічку на чотири мідних кілочки, за всіма правилами, щоб люди не підходили надто близько. і пам'ятай, томе, жодного каміння. у неї заборонили жбурляти каміння.— гаразд, сер.сонце піднімалося на небосхилі дедалі вище, несучи тепло, яке змусило чоловіків поскидати страхітливу одіж та брудні капелюхи.— чому всі ми стоїмо в черзі? — роздумуючи, запитав том. — чому всі мусять плювати? грігзбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, міркуючи, котра година.— ну, томе, є купа причин для цього, — він звично заклав руку до кишені, якої вже давно не було, шукаючи неіснуючу цигарку. том бачив цей жест мільйон разів. — тут вся річ у ненависті. ненависті до всього, пов'язаного з минулим. скажи мені. томе, як ми дожилися до такого? замість міст — звалища мотлоху, шляхи від бомб ніби викорчувані, а половина полів уночі світиться від радіації. ото я й запитую, томе, хіба це не огидний безлад? — так, сер. так воно і є.— тож-бо, томе. людина ненавидить те, що зламало її, покалічило їй життя. и тд
У поезію Б. Пастернака поринаєш відразу, як задушливого літнього дня у ласкаву прохолоду води. Вона захоплює мінливими картинами літа, осені, зими чи весни, і здається, поет дивиться на увесь цей світ широко розплющеними від захоплення очима. Свіжістю листя, омитого зливою, віє від рядків вірша \"Після дощу\":
За окнами давка, толпится листва, И палое небо с дорог не подобрано.
Споглядаючи безмежний світ природи, поет помічає: \"у капель - тяжесть запонок\", а після дощу \"земля дымится, словно щей горшок\". Однією з головних особливостей пейзажної лірики Б. Пастернака є переплетення побутових деталей з високим стилем вишуканих метафор. І це логічно з огляду на переконання поета в тому, що Бог створив світ довершеним. Принаймні картини природи в цьому переконують:
Ты спросишь, кто велит, Чтоб август был велик, Кому ничто не мелко, Кто погружен в отделку Кленового листа... Всесильный бог любви...
Пейзажну лірику Пастернака відзначає залюбленість у життя. Природа - завжди важлива частина життя. Вона співзвучна настрою поета у вірші \"Цей лютий! Час до сліз і віршів\", і він виливає сум чорно-білих лютневих пейзажів у поетичних рядках, де стільки живої надії і жаги життя! Не можна сказати, що в поета якась пора року улюблена, кожна по-своєму прекрасна, бо вона і є прояв життя:
Весна, я с улицы, где тополь удивлен, Где даль пугается, где дом упасть боится, Где воздух синь, как узелок с бельем У выписавшегося из больницы.
Пейзаж Пастернака легко впізнати, бо він завжди олюднений. Ніби читач його очима дивиться крізь шибку, залиту вересневим дощем або вдивляється у далечінь безкраїх алей, сумуючи за минулим літом:
Глухая пора листопада. Последних гусей косяки. Расстраиваться не надо: У страха глаза велики.
Найдивніше те, що кожен рядок поета оживає в уяві кожного, хто лише раз прочитав його, бо він завжди знаходить відгомін своїм настроям. Ось поет промовив:
Мне снилась осень в полусвете стекол, Друзья и ты в их шутовской гурьбе...
І уява підказує картини осінніх роздумів і розчарувань, втрат і знахідок. І є ще одна особливість пейзажів Пастернака: хочеться потрапити туди:
Где пруд, как явленная тайна, Где шепчет яблони прибой, Где сад висит постройкой свайной И держит небо пред собой.
У віршах кожного поета відобразилося його життя, його мислення, почуття. Але якби не знали б, наскільки нелегким було життя Б. Пастернака, можна було сказати, що воно було суцільним святом. Таке враження виникає тому, що головним мотивом усієї поезії його була вдячність \"за приворотное вино, текущее огнем по жилам\". Ця вдячність і є лейтмотивом пейзажної лірики:
И белому мертвому царству, Бросавшему мысленно в дрожь, Я тихо шепчу: \"Благодарствуй, Ты больше, чем просят, даешь\".
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
