Напишите эссе на тему строки опаленной войны. надо напишите коротко и ясно, 40

ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.

Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.

Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.

Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.

І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.

Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.

Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.

Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.

Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…

І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:

Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…

Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого

Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!

Объяснение:

Левша» - очень грустная книга. В ней много юмора, и вначале кажется, что это веселая народная сказка, прославляющая остроумие и мастерство простых русских людей. Мы знаем, что русская сказка не может кончиться плохо, и надеемся, что в результате главному герою - скромному, умному, умелому - улыбнется большая удача в виде хоть какой-нибудь принцессы и полцарства в придачу.

Лесков пишет так, что кажется, будто он просто записывал за рассказчиком - простым русским человеком, который сочинил эту историю. В тексте нам постоянно попадаются забавные слова, от которых потом трудно отделаться: «мелкоскоп» (остроумное наименование микроскопа), «тугамент» (документ), «долбица умножения» (у кого были нелады с математикой, тот поймет), «досадная укушетка» (сложно представить что это такое, но должно быть, специальная мебель для отставных генералов).

И все произведение насквозь фольклорное. Это особое, почти детское видение мира, где все упрощено, объяснено самым понятным образом и как будто специально придумано так, чтобы главный герой мог проявить все свои таланты и лучшие качества. В начале царь призывает умельцев и дает им, казалось бы, невыполнимое задание, но мастера справляются. Левша - как сказочный Иванушка-дурачок. Он «младший» в семье тульских мастеров - делал самую «простую» работу, ковал гвоздики для блошиных подков. И поехать в Англию в «творческую командировку» ему посчастливилось только потому, что старшие мастера были заняты. В Англии он узнает секрет, без которого русская армия побеждать не сможет. Это волшебное заклинание - «не чистить ружья кирпичом». Кажется, теперь Левша станет на своей родине героем, но на этом сказка кончается и начинается печальная действительность. Если в Англии каждый человек, даже рабочий, пользуется разнообразными удобствами, то в России простому человеку, даже если он стремится только к благу Отечества, ничего хорошего ждать не приходится. Попав в трудное положение, он уже никогда не добьется справедливости. И в этом виноваты не царь, не генералы. Уж они-то, по мысли Лескова, могли бы выслушать его английский секрет, могли бы но «Бог высоко, а царь далеко». Сквозь бюрократизм российской государственной машины не прорвешься ни наяву, ни в сказке. Левша умирает, так и не донеся до царя и генералов свой бесценный секрет.

За сказочной оболочкой просвечивает реальность. Вначале этот эффект прозрачности, когда народным языком, языком сказок и былин рассказывается о поездке, о приеме у царя, веселит и забавляет. Смешно смотреть на знакомые исторические реалии XIX в. глазами необразованного человека. Но, читая повесть во второй раз, замечаешь мрачность этого юмора. Каждое слово будто двоится, за улыбкой прячется ирония, за победой - поражение. Вот замечательные тульские мастера, подковавшие английскую стальную блоху без «мелкоскопов», но механизм-то они испортили: блоха больше не танцует. Английского шкипера Россия встретила теплой постелью, докторской заботой, а Левшу - кварталом, потому что у него при себе не было «тугамента». А доброе слово о мастере, который мастерством своим вступился перед англичанами за весь русский народ, сказал лишь англичанин: «У него хоть и шуба овечкина, да душа человечкина».

Горькая ирония и сарказм Лескова доходят до предела. Он не понимает, почему Русь, рождающая умельцев, гениев мастерства, своими же руками с ними расправляется. Что же касается ружей - это невыдуманный факт. Ружья чистили толченым кирпичом, и начальство требовало, чтобы стволы сверкали изнутри. А внутри-то - резьба... Вот ее и уничтожали от избытка усердия. А впереди - русско-турецкая война с осадой Севастополя, которую русские проиграли с огромными потерями, и в первую очередь - из-за плохого, устаревшего, испорченного оружия.