Яне смогла прочитать (нужны цитаты)​

       На спектакле мелкий чиновник Червяков чихает, как ему кажется, на лысину впереди сидящего статского генерала Бризжалова. О чувствует свою вину и постоянно ходит извиняться до тех пор, пока генерал не накричал на него и не прогнал. До той поры пока не умер.

      С одной стороны, рассказ показывает преклонение низших перед высшими. Так же можно увидеть, что Чехов очень хорошо показал психологию людей в целом : для одного что-то – всего лишь несерьезное происшествие, а для другого – целое душевное потрясение, которое сопровождается мучениями и даже заканчивается смертью.

И эти душевные переживания маленького назойливого человека Червякова показаны очень жизненно.

     Чехов скорее высмеивает жалкость Червякова, закоренелость общественного неравенства. Высмеивает и преклонение героя перед высшими чинами, причем бездумное и в ущерб личности.

ЖУРДЕН - герой комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» Пан Журден - один із самих забавних персонажів великого комедіографа. Потішаються над ним в рівній мірі і дійові особи п'єси, і читачі, і глядачі. Справді, що може бути більш безглуздим для оточуючих, ніж літній торговець, несподівано помешавшийся на світському поводженні і несамовито прагне бути схожим на аристократа. Спрага «зміни долі» до того сильна в Ж. , що, попри природну немузыкальность і незграбність, він розучує хитромудрі па» модних танців, розмахує шпагою, неодмінною дворянським атрибутом, і під керівництвом численних вчителів осягає прийоми зваблювання вимогливих представниць світського суспільства. У який раз у комедії Мольєра все крутиться навколо гри. Ж. не терпиться вжитися в роль завзятого придворного, а навколишні, за деяким винятком, «підіграють» герою, переслідуючи свої досить меркантильні цілі. Навіть опирається дорогим безумств чоловіка пані Журден і її смішлива служниця врешті-решт розуміють, що «гру» Ж. достатньо направити в потрібне русло, щоб від неї ніхто не постраждав. Так, в кінці п'єси з до ряджених домочадців виходить за улюбленого дочка Ж. , яку непохитний тато готував виключно за дворянина. А сам Ж. в результаті хитрого плану нареченого дочки стає «мамамуши» і «наближеним турецького султана» . Це квазитурецкое слово-монстр як не можна краще виражає жахливий несмак і неорганічність претензій новоявленого вельможі. Воно складено спеціально для Ж. пустотливими і заповзятливими молодцями, Клеонтом і Ковьелем, що вирішили в що б те не стало отримати в дружини дочку і служницю спятившего буржуа. «Турецька церемонія» , покликана «присвятити» у дворянство Ж., - кульмінація комедії і «апофеоз» героя, який відчув себе в процесі пародійної балетної феєрії справдешнім «мусульманським аристократом» . Образ Ж. , однак, складніше, ніж може здатися. Його актуальна для епохи соціальне підґрунтя не заважає бачити в комедії продовження серйозних роздумів про Мольєра ігровому просторі людського буття, про функції гри, наповнює життя суспільства, про різних іпостасях ігрового поведінки і про «витрати» людський ігрової активності. На цей раз предметом дослідження виявилося ігрове оформлення кастових train de vie (образів життя) . Незграбний буржуа Ж. , приміряє на себе етикетні стандарти дворянства, виявляється в п'єсі своєрідним дзеркалом, що відображає і безыдеальную, позбавлену творчого духу буржуазну манеру жити, і надлишково орнаментований, манірний стиль аристократичного поведінки.