В.г.короленко парадокс как вы думаете почему героя произведения писатель все время называет феноменом хотя у него есть имя?

Закохавшись у Жульєна Сореля, пані де Реналь постає перед надзвичайно важкою проблемою: вибір між палкою пристрастю та обов'язком дружини, матері, а також християнки. на рівні свідомості вона розуміє, що порушує всілякі норми та правила, а саме тому намагається ускладнити спілкування з Жульєном Сорелем, влаштовуючи так, щоб хтось з її синів постійно перебував з нею. Коли захворів її син Станіслав, пані де Реналь сприймає його хворобу як Боже покарання за її кохання та невірність чоловіку. Вона розуміє, що кохає Сореля більше, ніж свого сина. Відразу ж після одужання Станіслава, палаючи любов'ю, пані де Реналь підробляє анонімний лист до мера, щоб захистити своє кохання та Жульєна.Ця жінка зробила героїчний вчинок, прийшовши до Жульєна Сореля у в'язницю. Тепер вона не зважає на подружній обов'язок, на моральні норми, їй байдуже, що будуть говорити люди. Я думаю, що в романі "Червоне і чорне" саме пані де Реналь є ідеалом щирого кохання, здатності на самопожертву Матильда де Ла Моль- протилежний тип жіночого персонажу. Вражає її сила волі, сміливість, героїзм. Як для Жульєна Сореля кумиром та взірцем був Наполеон, так для дочки маркіза ідеалом була королнва Магарита Наваррська. Ця мужня жінка власноруч поховала голову страченого коханця Боніфація де Ла Моля, фаворита герцога Алансонського. Як бачимо, і Матильда, і Жульєн вважали, що найкраще вже відбулося в минулому. Обидва були незадоволені нинішнім суспільством.Варте уваги те, що гордовита Матильда першою зізнається  у коханні Жульєну та призначає побачення вночі у своїй кімнаті. Проте Матильда де Ла Моль не може поводитись просто як жінка, адже все-таки вона дочка маркіза. Через її годість Жульжну доводиться підкорювати її.Після страти Жульєна Сореля Матильда, подібно до королеви Маргарити Наваррської, власними руками поховала його голову та замовила в Італії коштовні мармурові скульптури.Я гадаю, що саме пані де Реналь- жінка, яка уособлює справжнє кохання. Матильда де Ла Моль- розумна, дотепна, блискуча жінка, але їй заважає її гордість, їй не вистачає тієї відданості, самопожертви, яка була у пані де Реналь.

В конце пьесы, слушая Реквием, Сальери плачет не о Моцарте, а о последней "райской песне", которая сейчас должна смолкнуть; и по уходе уже отравленного Моцарта - ни слова сожаления о нем, но жестко-равнодушное вдогонку:
Ты уснешь
Надолго, Моцарт!
Этим убийством Сальери думает только поправить случайную ошибку Бога, потому что в целом, по его мысли, Бог стоит, конечно, за правильный порядок, т. е. за последовательное нарастание причин и следствий, усилий и достижений. Иначе Сальери не мыслить; для него Бог - санкция человеческого разумения, и Провидение тожественно с закономерностью. Другими словами, он самого себя, свой разум признает Богом, т. е. Бога собственно отрицает; поэтому я и говорю, что, убивая Моцарта, он тем самым убивает в себе Бога.
Эта драма есть драма об одном Сальери, Моцарт же - только искра, от которой загорается пламя, освещающее для нас душу Сальери