Герой повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море» Сантьяго — старий самотній рибалка, який протягом 84 днів виходив у море з однією думкою: спіймати рибину «на тисячу фунтів чистої ваги». 40 днів зі старим у море виходив його юний друг Маноліно, який любив, поважав Сантьяго, прислухався до слів старого, вчився не тільки вправно рибалити, а й думати про все, що оточує людину. Батьки хлопчика забороняли йому рибалити зі старим, бо вважали, що Сантьяго вже став справжнім невдахою, адже за останні дні він майже нічого не зловив, але рибалка вірив, що на 85-й день йому неодмінно пощастить. Він був упевнений в собі, вірив у свій досвід, фізичну силу.
Письменник не подає розгорнутої портретної характеристики Сантьяго. Він каже, що в рибалки «все було геть старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Очі людини — це дзеркало її душі, отже, душа рибалки була молодою, веселою, завзятою. Вона не схотіла миритися зі старістю, противилася немочі тіла.
На 85-й день Сантьяго вийшов у море один, без Маноліно, і піймав-таки величезну рибину, про яку так довго мріяв. Тепер рибалку непокоїла думка, як її приборкати і тим самим довести в першу чергу самому собі, що він ще чогось вартий, що він залишився справним рибалкою. Сантьяго розуміє, що в нього на гачку супротивник, якого буде важко подолати, але вірить у свою перемогу. Довгі дні точилася боротьба між благородною, сильною, спритною морською істотою і розумною, впертою людиною. Розум переміг: рибина геть виснажилася, і старий останнім зусиллям волі, майстерності убив свого супротивника. За все своє довге життя Сантьяго не бачив такої величезної рибини. Рибалка використав свій шанс, довів у першу чергу самому собі, що старе тіло ще повне снаги, життєвої енергії, що його зранені руки вправні, а голова ясна.
Двобій з рибиною було виграно, але на здобич рибалки вже чатували морські пірати — акули. Вони здалеку почули запах свіжої крові й ринулися по сліду, як гончі пси. Хижаки нахабно накинулися на здобич, відривали великі шматки ласого м'яса, зовсім незважаючи на старого рибалку. Сантьяго знову прийшлося вступити в двобій. Та акул було багато, місце однієї забитої займали інші ненажери, а рибалка був дуже далеко в морі. Він розумів, що, поки дістанеться берега, акули залишать від його здобичі тільки хребет, але до останнього не припиняв боротьби.
До краю виснажений, з розбитими руками, без здобичі старий рибалка пізно вночі причалив «до вузького клаптика ріні під стелями», сам виштовхнув човен з води, взяв щоглу на плечі й, тільки ступивши на тверду землю, зрозумів, як він стомився. А ранком біля човна зібралося багато рибалок. Вони захоплено розглядали кістяк величезної риби, який було прив'язано до човна. Це все, що залишили акули від здобичі старого.
Сантьяго прожив велике, сповнене тяжкої праці життя. Він був вправним рибалкою, але частіше його здобич діставалася чи то морським, чи то в людській подобі акулам, які були завжди поряд, і їхні «хижі, хряскотливі, всежерні щелепи», «вищир зубів» були готові ухопити все, що добував старий важкою, виснажливою працею.
Та попри все те. Сантьяго був щасливою людиною, адже до глибокої старості він зберіг молодечу силу в руках, здатність захоплюватися природою, любов до моря, повагу до братів-рибалок і захоплення спритністю та благородством морських істот.
Объяснение:
Юность — это замечательная пора человеческой жизни. Это время, полное надежд и больших ожиданий. Когда ты молод, кажется, что все двери перед тобой открыты, и в жизни ты можешь стать, кем захочешь, и двигаться в любом направлении.
В это время советы и наставления взрослых кажутся такими далекими и непонятными. И не ясно, почему родители так волнуются за нас и постоянно предостерегают от чего-то.
Когда ты юн, совершенно не страшно делать ошибки, так как кажется, что все еще можно исправить. В таком возрасте очень сложно обдумывать свои поступки, предвидеть и возможные последствия принятых решений. Хочется сначала сделать, а потом посмотреть, что из этого получится.
В этом, наверно, основная сложность данного периода, потому что взрослые постоянно призывают нас к ответственности, пытаясь образумить и наставить на верный путь. И мы стараемся прислушиваться к их рекомендациям, но в нас еще слишком сильно желание оставаться по-прежнему беззаботными, веселыми и не думать о будущем.
Видя такую «безответственность», родители и учителя порой начинают снова относиться к нам, как к детям. И это нас очень задевает и обижает, ведь мы уже не дети. Мы подростки, у которых есть свои проблемы и переживания, поэтому мы хотим, чтобы нас воспринимали серьезно.
Таким образом, юность — это, конечно, веселое, беззаботное и прекрасное время, но все же это также еще и переходный период, в который происходит наша подготовка ко взрослой жизни. А это значит, что в юности все воспринимается острее, а эмоции порою находятся на пределе. Именно поэтому в эту пору нам так нужна поддержка, понимание и одобрение старших.
Объяснение:
