1.почему свита волонд так плохо приняла дядю берлиоза ? 2.за что наказан чиновник исчизнавением тела ? 3.почему люди не радуются предложению руководителя участвовать в кружках ? 4.с какой целью азазело встречается с маргаритой ? 5.почему маргарита соглашается на встречу с ? 6.за что наказан буфечик андрей фокич ?

В лесу у императора живет дивная птичка - соловей. Император, как только узнал про нее, сразу же велит доставить ее во дворец. Император был рад как никогда, настолько нравилось ему пение этой маленькой птички.Но однажды императору подарили искусственного золотого соловья,
император забыл про живого. И вот император заболел тяжелой болезнью, ни один врач не знал причину, а когда к нему подкралась сама смерть, живой соловей императора от смерти, и император понял, что живой соловей во многом лучше искусственного, ведь у него есть душа и сердце.

Головні персонажі новели — Джонсі та Сью. Це молоді дівчата, які, наче сестри, поділяють разом усі свої радощі та незгоди, домівку та їжу. Їхня дружба була по-справжньому міцною, бо кожна з дівчат була готова на самопожертву заради іншої. Жилось їм дуже важко, заради грошей їм доводилося брати замовлення на малюнки, проте їхніх мізерних заробітків ледве вистачало на сплату за рахунками. Тому незвичайно важким випробуванням для дівчат стала тяжка хвороба Джонсі. Грошей на ліки у дівчат не було, як і не було можливості їх заробити. Дівчина була змушена залишитися віч-на-віч з хворобою, без до диною підтримкою для неї стала дружба Сью та старого художника Бермана.

Самотнього п’яничку Бермана пов’язувало з дівчатами щире бажання до Він опікувався молодими художницями, бо того потребувала його душа. Не як досвідчений художник а як людина, що почуває себе самотньо, він поспішав знайти застосування своїм невитраченим батьківським почуттям. Берман щиро бажав полегшити дівчатам життя і хвилювався за них більше, ніж за самого себе. Головною мрією Бермана було створення картини, яку б визнали справжнім шедевром. Але життя закінчувалося, а мрія так і залишалася мрією.

Хвороба поступово знесилювала Джонсі, і її думки вже зверталися не на те, як одужати, а як полегшити життя своїй подрузі та старому художнику. Джонсі стала відмовлятися від їжі, бо заробляти на неї було дуже важко. Вона вже не мала сумніву, що скоро вмре і навіть намітила коли: як за вікном впаде останній листок з виноградної лози. Була пізня осінь, вітер та дощ за вікном кімнати зривав все більше і більше виноградних листків, все менше і менше надій залишалося у Джонсі на одужання.

Але останній листок витримував будь-яку негоду і не хотів злітати. Своєю стійкістю він додавав дівчині наснаги до життя. Хвороба потроху відступила, і Джонсі одужала. Та тільки набагато пізніше вона дізналася, що останній листок був не на лозі, а на протилежній стіні. Намалював його старий Берман, який не хотів, щоб надія залишала дівчину.

Невдовзі Берман помер від запалення легень, адже малював листок під проливною зливою, але помер з почуттям, що його життя не пройшло марно, що він все ж таки встиг намалювати справжній шедевр — останній листок на стіні, який врятував життя юній дівчині. І нехай цей шедевр був не такий, як зазвичай, але він став значніший, ніж усі шедеври людства, разом узяті.