12 1)мои впечатления о прочитанной повести ч. айтматова белый пароход ( чувство, эмоции, отношения к описанным событиям) 2) назвать не менее трёх эпизодов, которые произвели наибольшее впечатление, объяснить почему. 3) дать характеристику системе персонажей. 4) кому из героев сочувствует автор. 5) почему повесть называется «белый пароход»

1) “Чему смеетесь? Над собой смеетесь! ” — бросает он в лицо чиновникам

2) Итак, Хлестаков — главное действующее лицо, смех — главное положительное лицо. Мне кажется, что Гоголь таким художественным приемом хотел донести до каждого из зрителей мысль об их личной ответственности за происходящее с ними и вокруг них, напомнить о неминуемом возмездии, которое рано или поздно настигнет каждого, кто живет не в ладу с совестью.  

4)Хлестаков  

Хлестаков Иван Александрович. «…молодой человек лет 23-х, тоненький, худенький; несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове… Он не в состоянии остановить постоянного внимания на какой-нибудь мысли» .  

Х. направляется из Петербурга, где служит переписчиком бумаг, в Саратовскую губернию к отцу. По дороге он полностью проигрался, поэтому совсем не имеет денег и живет в трактире в долг. Прибытие Городничего Х. поначалу связывает с арестом за неуплату долга. Затем, заняв денег и перебравшись на квартиру к Сквозник-Дмухановскому, Х. думает, что все это делается исключительно из-за человечности и гостеприимности чиновника. К Х. начинаются «просительные» визиты чиновников и купечества города. Он, все больше наглея, берет у них деньги взаймы. Лишь после этого Х. догадывается, что его принимают за кого-то другого. Выгнав бедных посетителей в шею, он сообщает обо всем случившемся в письме своему другу Тряпичкину. При этом Х. дает самые нелестные отзывы каждому из чиновников города. Х. полностью вживается в роль «высокого лица» . Ему очень хорошо быть тем, кому в настоящей жизни он может лишь завидовать и кем ему никогда не стать. Беззаботно Х. придумывает себе самые фантастические образы, поражая чиновников. Не спеша с отъездом, Х. затевает двойной роман с женой и дочерью Городничего. Он даже сватается к Марье Антоновне, чем пробуждает в Городничем надежды на генеральский чин. Х. так увлекается своей ролью, что забывает обо всем. И если бы не его сметливый слуга Осип, то Х. не уехал бы вовремя. «Лже-ревизора» разоблачили бы на месте, прочитав его письмо к Тряпичкину и встретив настоящего ревизора. Х. – «враль по вдохновению» , он врет и хвастается бескорыстно, просто не помня, что сказал минуту назад. Но в его болтовне проглядывает грустное, даже трагическое. В том мире, который создал Х. , преодолены жесткие бюрократические законы российской жизни. Ничтожный чиновник здесь производится в фельдмаршалы, становится великим писателем или возлюбленным прекрасной дамы. Т. о. , вранье позволяет герою примириться с его убогой жизнью.

6) ВОт тебе отрывки:

Почтмейстер всех собрал вокруг:  

«Нам нужно денег накопить,  

Чтоб ревизора подкупить. »  

«Но наши кошельки пусты! » -  

Сказали дружно все они.  

...

А в это время ревизор,  

Пока шел бурный разговор,  

Решил тут время не терять  

И стал весь город проверять.  

Проверил тюрьмы и суды,  

Увидел, что дома бедны,  

Что в школах дисциплины нет,  

И в Петербург он шлет ответ.  

...

И всем запомнится навечно,  

Как было плохо людям тут.  

А с «властью» стали разбираться,  

Заставили их всех собраться,  

В Сибирь не стали посылать,  

Но вот добро должны отдать.  

А в это время Хлестаков  

Решил поэзией заняться.  

Но он ведь, знаете, каков?  

Все стало сразу получаться.  

Эта история смешна,  

Но в ней глубокий смысл сокрыт.  

Читайте книгу до конца,  

Ведь мудрость где-то рядом спит.

У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань. Самовідданість, відвага, почуття обов’язку, підтримка друзів ведуть його до перемоги. Образи тітки Едлі та дядька Сікстена Опікуни Mio; не любили хлопчиків; крикливі, постійно сердиті; жадібні; не любили дитячого сміху; жорстокі; постійно ображали Mio; байдужі до долі хлопчика. Образ Юм-Юма Зовнішність — хлопчик дев’яти років, із каштановим чубом та карими очима. Соціальне становище — син садівника. Вчинки — готовий прийти на до Риси характеру: добрий, щирий, кмітливий, любить пригоди, веселий, безкорисливий у дружбі, щедрий, підтримає у складній ситуації, вміє берегти таємниці. Образ тата-короля Тато Mio є королем Країни Далекої. Свого сина він шукав дуже давно, а коли знайшов, був невимовно щасливим. Король дуже любить природу та свій сад. Проте, найбільше він любить свого сина і слухати, як він сміється у саду («…Я люблю пташиний спів, люблю музику своїх срібних тополь, але найдужче люблю слухати, як сміється в садку мій син…») Король щедрий і люблячий батько, підтвердженням цього є той факт, що як тільки він дізнався, що Mio любить коней, то подарував синові золотогривого Міраміса. Mio уже не боїться свого батька, він йому цілковито довіряє. («…Хоч би що я зробив, він дивитиметься на мене ласкавими очима так, як дивився тепер…»). Образ Като Като – жорстокий лицар. Вперше про нього Міо почув від Юм-Юма. «І коли він сказав ці слова, навколо ніби дмухнуло крижаним холодом, і Міраміс затремтів. І мене теж обсипало морозом, коли я вимовив ці слова. – Атож, жорстокий лицар Като,- сказав Юм-Юм, а Міраміс заіржав так, що голос його став схожий на крик». Нонно, пастушок, розповів, що його братів забрав Като. «На ці слова Міраміс за вікном так заіржав, наче хто його вперіщив батогом. Усі ягнята злякано кинулись до своїх матерів, а всі вівці забекали так, наче надійшла їхня остання година». Батько-король розповів Міо про Землю Чужинецьку, що там живе лицар Като. «Коли він вимовив його ім’я, по трояндовому садку ніби промчав лихий вихор. Білі пташки поквапились до своїх гнізд. Жалібник голосно закричав і замахав великими чорними крильми. Багато трояндових квіток миттю зів’яло… І тієї миті в срібних тополях загуло, ніби від бурі. Багато листя з них попадало, і коли воно летіло додолу, здавалося, ніби хтось плакав». Хлопчик Їрі розповів, що його сестричку забрав лицар Като. «Коли він вимовив те ім’я, повітря навколо нас стало холодне, мов крижане. Високий соняшник миттю зів’яв і всох, а метелики, що літали навкруги, попадали і вже не підводились». Злий лицар, володар сусіднього королівства, вторгається у мирне життя чарівної країни. І люди не можуть бути щасливі, бо зло поряд. Като не сприймають ні люди, ні природа. Шлях темного лицаря веде до руйнувань та знищення: Мертвий Ліс, неродюча кам’яна земля, Мертве Озеро, голод, отупілі прислужники, темрява. Образ Като — не конкретний персонаж, швидше, частина загального зла. Це символ, алегорія безжалісної сили, яка прагне знищити кожного, хто не схилиться перед нею, не дозволить перетворити себе на бездушного і бездумного виконавця чужої волі. Спочатку образ здається дуже по-верховим та неглибоким, мальованим лише чорною фарбою, найтемнішою на світі. Але сам Като страждає від свого кам’яного серця не менше, ніж його жертви. І ненавидить більше за всіх лицаря Като лише сам Като. Є злочинці, які розуміють, що вони творять зло, у глибині свого серця прагнуть звільнення від лихого вміння. Це ті, хто став жорстоким від страждань, чия душа скам’яніла. Чи не тому Като викрадав дітей та перетворював їх на птахів, що хотів знайти свою душу, не завжди ж він був лихим? Але зло породжує лише зло. Лише вогняний меч здатний розбити міцну оболонку і визволити з полону пташину людської душі.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/mio-miy-mio-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua