Счем сравнивает душу человека? (притча о сеятеле)

Берег выглядел пустынным и необитаемым – я не увидел там ни построек, ни людей. однако я так боялся снова попасть в руки мавров, что в течение пяти дней мы медленно продвигались вдоль него, не решаясь высадиться. когда ветер вдруг повернул на юг и стало понятно, что погони больше не будет, я наконец-то решился подойти к берегу, потому что запасы питьевой воды у нас были на исходе. под вечер мы вошли в небольшую бухту, чтобы с наступлением темноты вплавь добраться до земли и осмотреться. я бросил якорь в устье речки, но что это была за речонка, в какой стране она протекала, на какой широте и что за народ обитал на ее берегах, до сих пор не имею понятия. как только стемнело, мы услышали с берега такой неистовый рык, лай и визг диких зверей, что бедный ксури, перепугавшись до смерти, стал умолять меня отложить разведку до утра. всю ночь мы простояли на якоре без сна, затаившись; только раз, когда рядом с баркасом забурлила вода и раздалось шумное фырканье, я, чтобы отпугнуть неведомого зверя, выстрелил из ружья в воздух. какой адский переполох поднялся на берегу! я окончательно понял, что даже днем нечего и помышлять о высадке на берег – судя по всему, мы пристали к совершенно дикому месту и, кроме опасных животных, вокруг никого нет… как только взошло солнце и стал виден опустевший берег, мы решили перекусить и обдумать дальнейшие планы. воды у нас не осталось ни капли, и я откупорил бутылку вина из пиратских запасов. ксури, который довольно сносно изъяснялся по-, глядя на мое лицо, вдруг сам предложил отправиться на берег с кувшином и раздобыть пресной воды. мальчик был уверен, что ему удастся найти родник, а звери, сказал он, давно попрятались кто куда. – почему же ты, а не я? – спросил я его. – если зверь съест меня там или плохой чернокожий убьет, ты будешь знать и успеешь уплыть отсюда, – с чувством произнес мальчик. его ответ поразил меня в самое сердце. – вот что, дорогой мой ксури, – сказал я. – давай-ка угощайся вином, сладостями и сухарями. а потом вместе отправимся на берег и захватим с собой оружие. тогда никто не обидит ни тебя, ни меня… подведя баркас вплотную к берегу, мы благополучно выбрались на сушу, имея при себе лишь заряженные ружья и кувшины для воды. ксури, увидев покрытую зеленью низину, бодро направился туда, а я остался, чтобы не терять из виду наш баркас. однако я был настороже, опасаясь внезапного появления туземцев или нападения зверя.

Нащадок старовинного аристократичного роду Вільям Легран, переслідуваний невдачами і банкрутством, біжить з Нового Орлеана і оселяється на пустельному острівці Салівон поблизу атлантичного узбережжя зі своєю собакою — ньюфаундлендом і старим слугою Джупітером. Одного разу під час прогулянки було знайдено «золотого» жука, якого вони загорнули у шматок знайденого поблизу пергаменту. Прийшовши додому, Легран зовсім випадково виявляє на пергаменті зображення черепа, намальоване прихованими чорнилом, які проявилися від дії тепла — каміна в будинку Леграна. Розпитуючи про подробиці, Оповідач зауважує, що Легран сприймає цю знахідку як щасливе знамення. Слуга Джупітер був дуже схвильований поведінкою «масса Вілла», вважаючи, що золотий жук вкусив його в голову й хазяїн збожеволів. Та й дійсно, Легран поводився більше, ніж дивно: він бігав удень і вночі, шепочучи якісь слова, малюючи дивні знаки, лазив у гори. Через якийсь час Оповідач отримує від Леграна записку з проханням відвідати його з якоїсь важливої справи. Інтонація листа змушує Оповідача поквапитися, і він того ж дня опиняться у друга. Легран очікує його з нетерпінням і пропонує всім відразу відправитися в дорогу — на материк, у гори — в кінці експедиції вони зрозуміють, що він має на увазі. Мандрівники довго йшли, знайшли тюльпанове дерево. Джупітер заліз на нього, прибитий до суку череп і отримує вказівку пропустити золотого жука на шнурі крізь ліву очну ямку. Забивши кілочок туди, де опустився жук, Легран, скосивши траву, наказав копати під деревом. Через деякий час виявляється, що негр переплутав очниці і їхні зусилля виявилися марними. Легран переміряє все заново і вони відновлюють розкопки. Їх працю перериває відчайдушний гавкіт ньюфаундленда. Собака рветься в яму і знаходить два скелети. Через кілька секунд компаньйони виявляють скриню, в якій знаходиться справжній скарб — купи золота і дорогоцінного каміння. Подолавши насилу зворотний шлях, бачачи, що друг згорає від цікавості, Легран розповідає, що привело його до знахідки і розгадки шифру, який дозволив знайти скарби.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolotiy-zhuk-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua