Завдяки цій книзі я знову відчула, як то - бути сімнадцятилітньою. Звісно, у книзі є історії з тих часів, коли головній героїні 14 і 15, але, як на мене, авторка найкраще зобразила час дівочого розквіту - 17. І справді у той час дуже хочеться бути для когось особливою, важко визначитися, хто з хлопців більше подобається, а родинні проблеми (стосунки з батьками та братами-сестрами) теж доволі непрості, адже вони часто не бачать (чи не хочуть бачити), що ти давно вже не дитина і часом мудріша за них.
По-доброму заздрю стосункам Маргаритки з мамою: їй дівчина може розповісти про все, що її хвилює, не побоюючись негативної реакції чи осуду. З татом усе складніше: він сприймає дочку "стабільно" як маленьку дівчинку, яка час від часу дивує його або дратує несподіваною "дорослістю". А молодші брат і сестра - цілком правдоподібно - "навантажують" своїми проблемами...
Книга дуже світла і швидко читається. Здається, що сам заглиблюєшся у світ юної дівчинки, відчуваєш її хвилювання і разом із нею руйнуєш стереотипи та пізнаєш світ. Чудово, що ми бачимо головну героїню в багатьох ситуаціях гаємо за нею протягом кількох років, поки відбувається дорослішання, тож "картинка" максимально об’ємна.
