Встреча ассоль и грея рассказ ''аллые паруса''

«строгий и скупой на слова ленинград творил о ней легенду, особый ленинградский миф, в котором все было правдой, – писал а. павловский. – ольгу берггольц, недавнюю комсомолку, молодую коммунистку, называли «ленинградской мадонной», подвижницей, ее стих, ее голос какое-то время, в самую тяжелую, смертельную пору, жил исключительно в эфире.  я говорю с тобой под свист снарядов,  угрюмым заревом озарена.  я говорю с тобой из ленинграда,  страна моя, печальная страна…  ее душа и слово были настроены так, чтобы постоянно впитывать и удерживать в себе людское страдание, постоянно идти на боль, как на костер, чтобы, обуглив душу, обратить страдание в силу, отчаяние – в надежду и даже саму смерть – в бессмертие. судьбою ольги берггольц стали мужество, страдания и победоносное терпение блокадного города».

я вважаю найкращою літературною героїнею меланку із твору "свіччине весілля" івана кочерги. мене дуже приваблюють її риси характеру і мужні вчинки. вона не боїться заглянути в вічі ні ворогу, ні смерті. ладна віддати навіть життя за дорогу для неї людину. прикладом цих слів може слугувати такий уривок:

"меланка несе свічку через місто. навколо бурхлива ніч, іде дощ, виє вітер. дівчина намагається захистити слабкий вогник, але свічка гасне. знову на приходить гільда: вона запалює меланчину свічку, і дівчина йде далі"

в цій цитаті йдеться про те, що дівчина хоче визволити свого коханого з рук підступного ворога, але для цього вона має пронести запалену свічку через весь київ. вона не здається, іде, незважаючи ні на що. 

напевно, це найсміливіща літературна героїня, про яку я коли-небудь щось чула. ось чому вона для мене є улюблиницею і корисною.