Белая береза Под моим окном Принакрылась снегом, Точно серебром. На пушистых ветках Снежною каймой Распустились кисти Белой бахромой. И стоит береза В сонной тишине, И горят снежинки В золотом огне. А заря, лениво Обходя кругом, обсыпает ветки Новым серебром. Есенин олицетворяет в зимней березе русскую красавицу, истинная красота которой открывается в суровых северных условиях. Иней на ветвях «словно серебром» покрывает их. Солнышко играет в ветвях, тем самым, будто, зажигая огоньки. Даже заря, «лениво» ходит вокруг этого прекрасного создания, очаровываясь его красотой, «обсыпает новым серебром».
Вони зустрілися випадково. Квітучий травень добігав кінця, і все навколо буяло весняним цвітінням. Він- молодий, досить талановитий, але ще мало кому знайомий художник. Богдан, що своїми сміливими міркуваннями чомусь не припав до душі організаторам виставки; і вона- ще зовсім юна першокурсниця місцевого педагогічного коледжу Олеся... Зустрілися на алеї в парку. Їхні погляди зустрілися, але обоє були чомусь дуже заклопотані й надто серйозні. Так і розминулися в той день. Але дорогою додому(кожен до себе) відчули, що їхня зустріч не остання. Богданові не давали спокою бездонні голубі очі незнайомики. Олеся ж довго міркувала, чому хлопець такий невеселий... Наступного дня вони знову зустрілися на тому ж місці, а далі ще, і ще... Знайомство, зустріч, щира дружба і велике кохання. Богдан завдячує долі, що зустрів свою єдину. Отак проста зустіч може перевернути все навколо.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
