Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В. Голобородько щиро вірив і в те, що на свято Івана Купала рослини можуть розмовляти. Так, у поезії «Мова рослин» поет передав тиху розмову цілющого зілля:
«Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».
Взагалі, В. Голобородько — талановитий український поет, який добре розумів красу української природи, який щиро прагнув донести цю красу своїм читачам, який був справжнім сином свого народу і підтвердив це своїм життям та своєю творчістю.
Объяснение:
Иван Сергеевич Шмелев – писатель, долгие годы проведший за границей, сначала в Берлине, потом в Париже. Находясь вдали от родины, он писал только о ней: о русском человеке, его душе, о русской песне. Один из его рассказов так и называется – «Русская песня». Именно ему мы сегодня посвятим наше сочинение.
И более подробно остановимся на образе маляра, сурового и строгого мужчины. Шмелев вспоминает случай из своего детства, и маляр играет в нем важную, даже точнее сказать первостепенную роль.
Ну а сначала мы погружаемся в ткань рассказа: видим мальчика и понимаем, что это и есть сам автор. Парнишка ждет наступления лета, пытаясь предсказать его по разным, только ему одному понятным признакам. Вот достали пестрый мешок с летним гардеробом. А вот и появился тот самый рыжий маляр.
Мужчина вызывает в мальчике страх. Да это и понятно. Маляр всегда угрюм, свою работу выполняет грозно, так, например, когда он орудует стамеской, пареньку кажется, что мужчина хочет кого-то зарезать.
И все время он мурлыкает под нос одну и ту же песенку. И слова в ней и незамысловатые: про темный лес и стоящую в ней сосенку. Песня маляра перемежалась вздохами, да и взглядывал он все время исподлобья, будто не доверяя никому и внимательно присматриваясь.
Маляр трудолюбив, эту черту автор подчеркивает, говоря о его натруженных ногах и пятках, покрытых серой и твердой кожей.
Но особенно ярко проявляется характер этого человека в том самом случае из детства, который описывает автор.
Дело было так. Маляр отработал, пообедал и решил отдохнуть на крыше сеней. Мальчишки, наш автор и его друг Васька, забрались туда же и решили подшутить над мужчиной. Сначала они щекотали соломинкой его голые пятки, только, как мы уже отмечали, кожа их была такой грубой, что маляр ничего и не почувствовал.
Потом они разошлись еще больше: принесли ведро с краской и начали разрисовывать спящего работника. Раскрасили те самые голые пятки, пальцы на ногах и большие пальцы, обвели кругом щиколотки. А потом Васька нарисовал краской большой круг, обведя им спавшего мужчину. Вот в этом-то кругу маляр и испачкался, когда повернулся во сне. Работник разгневался, но наказал Ваську не строго, оттрепав его за волосы. Автору же удалось скрыться в слуховом окне.
Мальчишки поняли, что маляр совсем и не злой. После этого случая они стали очень дружны. Оказалось, у мужчины тоже подрастает сынишка, наверное, такой же сорванец, как те, которые над ним подшутили.
Наконец-то мальчишки узнали, чем закончилась песня: в ней доброго молодца угнали в дальнюю сторонушку. Маляр так жалобно исполнял эту песню, что казалось, он пел о самом себе. И еще много других композиций исполнил суровый маляр двум парнишкам.
Заканчивая сочинение, хочется отметить, что в образе маляра Шмелев изобразил русский народ. Изобразил именно таким, каков он есть: в грубом одеянии, с суровой и в то же время нежной душой. И заунывный мотив песен этого мужчины заставил автора, да и нас, читателей, тосковать, ждать чего-то…
