На величезному хазяйському подвір'ї мирно дзьобали зерно курочки. А серед них повагом походжали два півники: один білий, як молоко, з помідорового кольору чубчиком, а другий - зозулястий. Стали біля плоту, спогорда поглядають на курей та голосно горланять:
- Подивись, друже, які ми з тобою красені! Міцні пір'ясті крила, високі ноги, великий гребінець! Як шкода мені отих обскубаних курочок, метушливих, боязких. Я навіть їсти з ними поруч не хочу.
Аж раптом білий півник відчув, як щось вгризлось йому у хвіст. Це хитра лисичка давно підстерігала м'ясистих півників. Зозулястий півень замахав крилами і - навтьоки, полишивши друга.
Так і пропав би півник, якби курочки дружно не почали відбивати його, дзьобаючи лисицю з усіх боків.
Руда злодійка втекла. Курочки лягли погрітись на сонці, а півник з жалем подумав про товариша, який його не виручив, і про свій обідраний хвіст.
