Кто был георгия победоносца и почему?

Образ жульєна сореля у романі «червоне і чорне» жюльєн сорель — представник покоління початку 20-х років xix століття. йому притаманні риси романтичного героя: незалежність, почуття власного достоїнства, бажання змінити долю, бажання боротися і добиватися мети. він яскрава особистість, в ньому все вище норми: сила розуму, волі, мрійливості, цілеспрямованості. наш герой — син теслі. він живе в маленькому провінційному містечку верьере з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. в верьере його ніхто не розуміє. «усі і зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька …» юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був наполеон. після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чого-небудь досягти в житті і вирватися з верьера — стати священиком. «пробити дорогу для жюльєна насамперед означало вирватися з вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. все, що він бачив тут, будоражило його уяву ». і ось перша перемога, перший «вихід у світ». жюльєна запрошує до себе в будинок вихователем дітей мер верьера пан де реналь. уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, батько сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де реналь відчувала до нього щось більше, ніж просто повагу. однак жюльєн почував себе тут чужим: «він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчку стола …» життя в будинку пана де реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «совість жюльєна стала нашіптувати йому: « ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти й насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. о наполеон! який прекрасний було твій час! . » жюльєн почував себе самотнім у цьому світі. завдяки заступництву кюре шелана сорель потрапляє в безансонскій духовну семінарію. «якщо жюльєн тільки очерет коливний, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», — сказав про нього абат пірар. і жюльєн став пробиватися.  навчався він старанно, але від семінаристів тримався осторонь. дуже скоро побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», бо «успіх в науках здається підозрілим». жюльєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». як не намагався юнак прикидатися дурником і нікчемою, він не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — надто вже відрізнявся він від інших. і нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором по новому і старому завіті. жюльєн почував підтримку абата пірара і був вдячний йому за це. і раптом — несподівана зустріч з єпископом, яка вирішила його долю. жюльєн переїжджає в париж, в будинок маркіза де ла-моля і стає його особистим секретарем. ще одна перемога. починається життя в особняку маркіза. що ж він бачить? «у цьому особняку не допускалися ніякі похвальні відгуки про беранже, про опозиційні газети, про вольтера, про руссо, ні про що б то не було, що хоч трохи віддавало вільнодумством і політикою. найменша жива думка здавалася грубістю ». перед ним відкривався новий світ. але цей новий світ був таким же, як і світло в верьере і безансоні. все було засноване на лицемірстві і наживі. жюльєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. його очікувала блискуча перемога. але роман з дочкою маркіза матільдою розладнав всі плани жюльєна. матильду, цю пересичену світську красуню, привабили в жюльєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. але любов ця була зовсім не схожа на яскраве і світле почуття, яке пов’язувало жюльєна з пані де реналь. любов матильди і жульєна скоріше нагадувала дуель двох честолюбців. але вона цілком могла б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. «скільки чудових планів — і ось в одну мить … все це розсипається на порох», — думає сорель. лист пані де реналь зруйнував всі плани жюльєна і ставив крапку в його кар’єрі. прагнучи помститися, він здійснює безрозсудний вчинок — в вер’єрського церкви стріляє в пані де реналь. отже, все, чого так довго і цілеспрямовано домагався жюльєн, доводив, що він особистість, було зруйновано. після цього будуть в’язниця, суд, вирок. довго розмірковуючи перед судом, жюльєн розуміє, що йому немає в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, побажало зломити його, в його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, які насмілилися проникнути в «хороше суспільство». жюльєн знаходить в собі мужність гідно зустріти смерть. так гине розумна і непересічна людина, що зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами. 2

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Наступила осень. Солнце греет ещё почти по-летнему, стремясь отдать последнее нерастраченное тепло. На голубом и чистом небе ещё почти нет туч. Только ветер стал более холодным и резким, напоминая о том, что на дворе уже сентябрь месяц. Среди яркой зелени заметны первые предвестники осени: жёлтые и красные листья. Скоро они опадут с деревьев и покроют собой все дороги и дорожки.Птицы уже начинают собираться в стаи, готовятся к длительному перелёту в тёплые края. Ещё слышится отовсюду их весёлый гомон, щебетанье, которые вскоре утихнут до новой весны. Ещё не начался сезон затяжных и бурных ливней, однако небо уже изредка хмурится. Иногда на землю проливается дождь, но лужи высыхают тут же под последними ласковыми лучами солнца.По утрам становится холоднее. Небо в это время удивительно прозрачное, чистое и высокое. Кажется, будто усилившийся ветер разогнал все облака, разметал их по дальним уголкам, чтобы ничто не мешало солнцу дарить нам своё тепло. Наряду с красными листьями краснеют и ягоды. Все кустарники будто специально приукрасились к началу осени. Ягоды разных размеров тихонько покачиваются, привлекая внимания птиц и маленьких зверьков, которые делают запасы на зиму. В воздухе стоит особенный осенний аромат: запах свежескошенной травы, нагретой за лето земли и спелых яблок.Природа одевается в яркие осенние краски, стремясь покрасоваться перед приходом чёрно-белой зимы. Это похоже на прощальный карнавал, где золотая осень стремится показать всю свою красоту. Быстрота и резкость жаркого лета уходят, уступая место степенности и неторопливости, что больше соответствует нынешнему времени года. Даже надоедливые насекомые, ранее практически неуловимые, теперь начинают впадать в спячку. Их движения, медлительные и сонные, не дают забыть о том, что осень уже на пороге.Но, прежде чем окончательно похолодает и поблекнут яркие краски, предстоит ещё порадоваться последнему привету от тёплого времени года: бабьему лету. Эта граница между летом и осенью по-особенному яркая и заметная. Она будто впитала в себя наиболее яркие и тёплые краски, соединила тепло и яркость лета с медлительностью и уютом осени. В это время можно насладиться последним теплом и, под лучами уже похолодевшего, но всё ещё тёплого солнышка, помечтать о будущем жарком лете.

СОЧИНЕНИЕ НА ТЕМУ ЗОЛОТАЯ ОСЕНЬ.Вот наступила золотая осень. Самая красивая и живописная пора года. Осень любит желтые, красные, оранжевые краски, а как любит она осыпать все золотом. Вот приходишь в березовую рощу, и не можешь отвести глаз, все в золоте. На березках вместо листочков висят золотые монетки, и, кажется, что от одного дуновения ветерка они начнут тут же звенеть.Золотом осыпает осень и парки, особенно липы. Идешь и радуешься такой красоте. И начинаешь понимать, почему поэты так любили воспевать осень. А иногда просто слов нет, ну невозможно описать все ту красоту, которая открывается перед тобой.Гуляешь по парку и не можешь нагуляться, так не хочется оставлять эту красоту. Очень красиво рано утром, когда хорошая погода. Золотые деревья просто сияют на фоне яркого голубого неба. Нельзя не восхищаться природой, нет ничего прекраснее нее. Ах! Как здорово, просто дух захватывает от всего этого великолепия.Золотая осень не уходи, порадуй нас еще немножко. Но, к сожалению, это время очень короткое, и вот уже через неделю, деревья начинают сбрасывать свое убранство. А как не хочется расставаться со сказкой, как хочется еще полюбоваться живописными золотыми пейзажами.Осень - самое красивое время года. Недаром у Александра Сергеевича Пушкина осень была самой любимой порой года. Нельзя не восхищать той красотой, которую нам дарит осенняя природа. А как красиво осенью в лесу! Иногда просто слов не хватает описать все это великолепие, только художник может передать осенний пейзаж.Очень красиво в середине сентября, когда желтеют листья деревьев. В это время все в золоте, и не хочется покидать парк, ведь кругом такие живописные пейзажи. А как здорово в березовой роще, кажется, что на молоденьких березках весят золотые монетки, и когда начинает дуть ветер, слышится их звон. Именно благодаря осени люди больше начинают обращать внимания на окружающий мир.Осенью, когда хорошая погода, нужно стараться почаще гулять по улице. Окружающая красота отвлечься, забыть о проблемах, заботах, отдохнуть душой.Ну, а если на выходные хорошая погода, то не в коем случаи не стоит сидеть дома. Нужно обязательно выехать на природу. Такие выходные принесут очень много удовольствия. Осенний лес словно сказка, он завораживает и очаровывает. Из него не хочется уходить, кажется, что сейчас начнется представление, вот-вот появятся сказочные герои. Эти впечатления на долго останутся в памяти, и захочется снова вернут туда. Да, осень это время сказки, чудес, волшебства