Объяснение:
Відзначаємо 25-ліття Незалежності Української Держави. З одного боку – оглядаємося на ті роки чи навіть ще далі, а з іншого – цікавимося нашим майбутнім.
На думку автора цих рядків, − та, напевно, і багатьох інших людей, − є два елементи, на які повинні звернути увагу всі, кому лежить на серці справжнє добро народу, що заселяє українські землі. Один із цих елементів – це свідомість, що ми є українці. Це видається таким самозрозумілим, що не один читач, напевно, знизає плечима і спитає: про що тут мова? Постараймося глибше над цим поміркувати.
Людина приходить на світ, одержує дар життя через своїх батька і матір. Серед мільйонів людей тільки супроти одної пари, одного чоловіка і одної жінки, наших батька і матері, у нас особливе ставлення. Коли наш Небесний Учитель нагадує нам, що маємо любити всіх людей, Він аж ніяк не заперечує одної із десяти заповідей: шануй отця і матір. Також у Євангелії читаємо, як Ісус Христос картає фарисеїв, які відмовляються належно ставитися до своїх батьків (пор. Мр. 7, 10−12).
Від слова "батьки" походить слово "батьківщина", яке має подвійне значення: те, що ми одержуємо у спадку від наших батька і матері, і наш особливий зв’язок із певним народом, – тим народом, членами котрого ми народилися. Це дуже важливе значення цього слова, бо як ми не вибирали батьків, а з Божої волі їх одержали, так і народ, що в ньому ми народилися, вибраний не нами, а Богом.
Отже, нас стосунок до народу є не принагідним, залежним від нас, а призначений нам Богом. І як з Божої волі ми маємо шанувати тих, через кого одержали дар життя, так і маємо шанувати народ, членами якого ми народилися. Уважний читач розуміє, що це означає.
Хочемо, проте, звернути увагу на один нюанс, якого, на жаль, часто недобачаємо, або на який не звертаємо уваги, або який представляємо в популістському форматі.
Чи ви колись звертали увагу на формулювання четвертої Божої заповіді, яка каже не просто "шануй батька і матір", а "шануй батька свого і матір свою". Так само і нам треба казати про всіх, з ким ми зв’язані з волі Божої, тобто про братів і сестер, синів і дочок того самого народу, що і ви.
У нашій державі зареєстровано понад двісті політичних партій. З огляду на такий реєстр можна подумати, що є понад двіст в любити Україну. Бо навіщо було створювати стільки партій, якби між ними не було різниці? Цілком інакше звучить це все, коли скажемо, що всі громадяни України повинні любити своїх співгромадянам, тобто хотіти чинити добро.
Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що бути громадянином України - означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ.
Що означає любити українців? Поясню від супротивного. Ми є свідками того, як наш великий народ на дуже багатій землі далеко не такий могутній, яким повинен бути.
Причина зрозуміла. Багато синів і дочок нашого народу, особливо тих, які посідають керівні посади і несуть більшу відповідальність від інших громадян, дбають набагато більше про власну користь і вигоду, ніж про загальне благо народу.
Разючі приклади такої поведінки – це нездатність спілкуватися, щоб зрозуміти одне одного, нездатність здійснити справжні реформи та нездатність подолати корупцію.
Объяснение:
Главным персонажем, вокруг которого разворачивается сюжет рассказа писателя Ивана Сергеевича Тургенева под названием "Муму", является Герасим.
Центральный герой работает дворником в поместье капризной и очень состоятельной женщины преклонных лет, которую боится и Герасим, и остальная прислуга в доме. У него нет родственников и друзей. Он имеет суровый и упрямый нрав. Герасим глухонемой, из-за этого ведёт отшельнический образ жизни и мало общается с окружающими, которые уважают его, но, в то же время, немного боятся. Мужчина даже запирает дверь скромной каморки, в которой живёт, чтобы к нему не приходили посторонние люли. Персонаж не обладает чувством юмора и не любит, когда другие шутят. Он всегда серьёзный и угрюмый.
Герасим является мужчиной среднего возраста. Его внешность автор произведения описывает следующим образом: очень высокий рост, крепкое телосложение, широкие плечи, имеет густую бороду.
У Герасима остро развито чувство собственного достоинства. Также, он обладает сострадательностью к другим. Автор отмечает, что главный герой рассказа не любит пьющих людей.
Герасим является очень работящим и хозяйственным человеком. Он имеет множество обязанностей в поместье барыни. Свою работу он выполняет добросовестно и старательно. Но, ранее Герасим жил в деревне и тяжёлый крестьянский труд для него привычен, поэтому ведение хозяйства в поместье не доставляет ему огромных хлопот.
Главный герой был влюблён в девушку Татьяну. Она же его даже немного боялась и не сразу поняла его добрые намерения. Но, Татьяна, как и Герасим, была крепостной, поэтому барыня выдала её замуж за другого мужчину против воли девушки.
Единственным существом, к которому Герасим проявлял нежность, теплоту и заботу, была его собака Муму. Он приютил её ещё щенком, проводил с ней очень много времени и сильно привязался. Наверное, она была его единственным другом. Но, его хозяйка была капризной и заносчивой, она приказала Герасиму прогнать собаку из поместья. Когда же она сама вернулась к нему обратно, барыня заставила мужчину утопить Муму. Герасим выполнил её приказ, хотя для него это было очень тяжёлым моральным испытанием. Мужчина самовольно убегает из поместья назад в деревню, так как не хочет больше служить вздорной барыне, хотя понимает, что его уход не останется безнаказанным, ведь он крепостной и обязан подчиняться своей хозяйке.
