Возраст Насти - 12 лет:
"...Митраша был моложе сестры на два года. Ему было всего только десять лет с хвостиком..."
"...Настя постарше брата на два года..."
О внешности Насти известно следующее:
"...Настя была как Золотая Курочка на высоких ножках. Волосы у нее, ни темные, ни светлые, отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки, и частые, и тесно им было, и лезли они во все стороны. Только носик один был чистенький и глядел вверх..."
"...носики такие задорные..."
"...девочке, похожей на Золотую Курочку на высоких ножках..."
"...прежняя Золотая Курочка на высоких ножках..."
Настя и ее брат Митраша являются сиротами. Их мать умерла от болезни, а отец погиб на войне:
"...осиротели двое детей. Их мать умерла от болезни, отец погиб на Отечественной войне..."
"...деревенские сироты знали хорошо, что такое осенняя клюква..."
Настя и Митраша живут в селе:
"...В одном селе, возле Блудова болота, в районе города Переславля-Залесского..." (Ярославская область)
Настя с братом сами ведут хозяйство:
"...После родителей все их крестьянское хозяйство досталось детям: изба пятистенная, корова Зорька, телушка Дочка, коза Дереза, безыменные овцы, куры, золотой петух Петя и поросенок Хрен..."
"...Давай-ка вместе полоть, - скажет сестра. И брат тоже начинает полоть огурцы, или свеклу мотыжить, или картошку полоть..."
Настя и ее брат Митраша являются простыми детьми:
"...И даже дети, такие простые, как Настя и Митраша, понимали их усилие..."
Настя - милая девочка:
"...Они были очень милые..."
Она является умной девочкой:
"...очень что-то скоро умненькие и дружные ребята сами всему научились и стали жить хорошо..."
"...И какие это были умные детишки!.."
Настя - трудолюбивая девочка:
"...Если только возможно было, они присоединялись к общественной работе. Их носики можно было видеть на колхозных полях, на лугах, на скотном дворе, на собраниях, в противотанковых рвах..."
Настя и ее брат Митраша живут дружно:
"...И теперь можем сказать: не было ни одного дома, где бы жили и работали так дружно, как жили наши любимцы..."
"...друзья пошли по тропе, указанной стрелкой..."
"...Бывало, раньше дома часу не поработает Настенька, чтобы не вспомнился брат, чтобы не захотелось с ним перекликнуться. А вот теперь он ушел один неизвестно куда, а она и не помнит..."
"...друзья стали греться у костра, готовить себе еду и ночлег..."
Трудолюбивая Настя рано встает и поздно ложится, потому что много работает:
"...Еще до свету Настя задала корм всем своим животным..."
"...Точно так же, как и покойная мать, Настя вставала далеко до солнца, в предрассветный час, по трубе пастуха. С хворостиной в руке выгоняла она свое любимое стадо и катилась обратно в избу. Не ложась уже больше спать, она растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи..."
Настя является ласковой девочкой. Когда ее брат сердится, она гладит его по затылку и тот успокаивается:
"...Так, помучив строптивого брата, Настя оглаживает его по затылку..."
"...Настя, заметив, что брат начинает сердиться, вдруг улыбнулась и погладила его по затылку. Митраша сразу успокоился..."
Настя - осторожная девочка:
"...Нет, - ответила Настя, - мы пойдем вот по этой большой тропе, куда все люди идут. Отец нам рассказывал, помнишь, какое это страшное место..."
Она является благоразумной девочкой:
"...И благоразумная Настя предупреждала его..."
"...все одобряли, и что она благоразумно звала брата на торную тропу, и что так много набрала клюквы..."
Билини — епічні речитативні пісні, які в княжі часи виконували в Україні народні співці-музики.
Билини поділяються на героїчні (більшість з яких і входить у київський цикл), соціально-побутові та новелістичні. Найдавніші відрізняються деталізованою епічною розповіддю обсягом близько 300 і більше віршових рядків. Епічна розповідь під гру на гуслях або без інструментального супроводу розгортається реченнєвими колонами, які є самостійними структурами чи сполучаються в більші віршові сегменти (нерідко - дворядкові) згідно із завершенням думки. Характерним для билин є тонічний вірш зі складочисловою основою 5+5, зі семискладовими групами, без чітко визначених акцентів.
Внаслідок монгольської навали в XIII—XIV ст. билини були занесені скоморохами в далекі, окраїнні землі княжої держави, поширилися на Уралі й у Сибіру. В Україні на зміну цьому старовинному епосу прийшли козацькі думи, пісні, легенди про боротьбу з турками, татарами та польськими загарбниками в XVI—XVII ст. У билинах виділяють кілька циклів: багатий міфологічними мотивами дохристиянський (про богатирів Микулу Селяниновича, Святогора, Вольгу Всеславича, які відображають мотиви переказів про київських князів Олега й Ольгу); київський (з центральним образом князя Володимира, в якому поєднано риси Володимира Великого і Володимира Мономаха; про Іллю Муромця, який названий ще Муровцем, чернігівського богатиря, могила якого зберігалася в Києво-Печерській лаврі ще в XVII ст., про Олешка, який відомий у думі як Олексій Попович, Добриню тощо); волинсько-галицький (про князя Романа, Дюка (Дуку) Степановича, Чурила Пленковича, Михайла Козарина, Дуная та ін.); новгородський (про Василя Буслаєва, Садка та ін.); казково-новелістичний (про Гліба Володієвича, Соловія Будимировича (Гудимировича), Хотіня Блудовича, Івана Годиновича та ін.). У билинах фігурують Київ, Чернігів, Галич, Новгород та ін. міста Київської Русі, відображена боротьба з кочівниками — «невірною силою»[3].
Історія жанру
Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів[5].
Фольклористика минулого, зокрема післяреволюційного періоду, розглядала билини як виключно російський народний епос. Але ж насправді в найдавнішому тематичному циклі билин розповідається про події, що відбувалися в стольному граді Києві, центральною постаттю яких був Володимир Красне Сонечко (звідси й назва «Володимирський цикл»). У билинах, оповитих міфологічними домислами, гіперболізацією величі й сили героїв, ідеться про київських богатирів, захисників Києва від ворожих нападників на Русь (Калина, Батоги (Батия), Кудреванка, Мамая) і просто від поган. Серед головних персонажів виділяються київські богатирі: Ілля Муромець, тіло якого, за згадкою оршанського старости Филона Кміти Чорнобильського, начебто поховане в Софії Київській; Добриня - дядько Володимира Святославовича, мудрий порадник князя, його мажордом; богатир-хлібороб, орач Микула Селянинович; Олешко Попович, який перемагає поганина Тугарина-Змія; галицький князь Чурило Пленкович, Іван Годинович, Михайло Потик та Дунай. У билинах розповідається про їхні родові справи та державні діяння. Виникнення перших билин пов’язують не лише з Києвом, але й із Черніговом, Володимиром (на Волині), Галичем. Південну традицію билин зафіксовано і серед донських та кубанських козаків. До них вона перейшла внаслідок пізніших переселенських міграцій.
Термін билина у 30-40-х роках XIX століття запровадив російський фольклорист Іван Сахаров. Він запозичив його зі «Слова о полку Ігоревім». Слово былина у цій поемі означає «билиця», «бувальщина».
Маючи зв’язок з давніми літописними творами, билини перекидають місток до героїчних дум. В Україні билини побутували до початку XVII ст., після чого, як вважає більшість учених, їх було витіснено думами. В Україні залишки билинних сюжетів збереглися в українських героїчних казках про Добриню, Іллю Муромця, шелудивого Буняка, Котигорошка, Тугарина-Змія, а також у колядках. На цьому наголошували також О. Потебня, М. Драгоманов, Ф. Колесса, М. Плісецький. У другій половині ХІХ ст. в Суразькому повіті Чернігівської губернії записано билину «Севрюк». Майже ідентичну за текстом билину зафіксовано в Полтавській губернії. Билину «Голубина книга» (про створення світу) з пережитками язичницьких вірувань було записано ще в 1834 році в с. Осташки (тепер – Хмельницької обл.). Початок рецитації на таку саму тему зафіксовано в 1968 році в Карпатах, у с. Космач Івано-Франківської області від літньої жінки Гафії Костюк (1902 року народження).
