Рифма и рифмовка стихотворения «я памятник себе воздвиг» пушкин

Філософська символіка та система образів твору. літературні дослідники називають повість видатного американського письменника е. хемінгуея (1898-1961) «старий і море» «притчею», певно, це дійсно так. бо цей, з одного боку, дуже реалістичний твір — не простий опис цікавої пригоди, не просто розповідь про поєдинок відважного старого з морем і рибою. ця повість має значно ширший і узагальнений зміст, який не зводиться лише до авторської ідеї про необхідність збереження людиною мужності та гідності за будь-яких обставин. про це хемінгуей писав у кожному своєму художньому творі. але саме з приводу повісті «старий і море» письменник сказав: «здається, що врешті-решт я домігся того, над чим працював усе моє життя». що мав на увазі хемінгуей? напевно, однозначно відповісти на це питання неможливо. але зрозуміло одне: він досягнув у своїй творчості вищої сходинки і на рівні ідей, і на рівні художнього зображення дійсності. зовні сюжет повісті досить нескладний. старий сантьяго, герой твору, стомлений невдачами, які переслідували його вже довгий час, відпливає далеко у море, в пошуках здобичі. йому пощастило: попалась «величезна риба». та риба була велика і сильна, що старому довелося докласти чимало зусиль, щоб перемогти її. але на зворотньому шляху акули пожирають рибу, і старому залишається її кістяк. однак річ у тім, що сама по собі боротьба старого з рибою, з акулами — це лише видима частина сюжетного «айсберга». захована ж упідтексті частина говорить про більш важливе і значне: письменник розмірковує над взаємовідносинами людини із суспільством, людини і природи, людини і навіть всесвіту. реалістичні образи старого, моря, риби, хлопчика, левів, акул навівають символістичного значення і знаходяться в стані протистояння і єдності одночасно. стверджується думка про взаємозязок усіх мешканців землі: людей, тварин, птахів, і в той же час один із парадоксів людського існування: людина змушена вбивати тих, коголюбить, хто «дорожчий від брата». «як добре, що нам не потрібно вбивати сонце, місяць і зірки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу у моря і вбиваємо своїх братів». людина — частина природи, частина всесвіту. вона відчуває це і прагне до гармонії з ними. саме такою повинна бути світобудова: людина у гармонійному співіснуванні з природою, всесвітом — до такої важнішої думки приходить хемінгуей. розглянемо взаємозв’язок образів і старого та хлопчика: старість — юність кінець — початок хлопчик манолін — продовження старого, його майбутнє, він забезпечить йому безсмертя, отримавши разом із досвідом і частину душі сарого. «був би зі мною хлопчик», — рефреном звучать у повісті слова старого, якими автор стверджує думку, що сила людства у його єдності. образи акул — хижаків, ворогів можна ще сприймати, як перешкоди на шляху досягнення мети. людина сміливо вступає з ними у боротьбу. «акула нічого не боїться і чинить так, як їй заманеться . тут звучить знамените «…людина не для того створена , щоб бути переможеною. людину можна знищити, але її не можна перемогти». але «переможець нічого не здобуває» — цю філософську думку хемінгуей виніс навіть у заголовок одного із своїх творів. сутність людського життя у боротьбі і перемозі в ній, можливо, це перемога над собою. в житті (морі) у кожного є своя риба (мета, ціль), яку потрібно здобувати, є свої акули (вороги, перешкоди), і, слава богу, є свій хлопчик (надія на майбутнє, на своє продовження), свої леви («найкраще в моєму житті», символ юності, дитинства, щасливих миттєвостей, того, що є жити). а ще людина — частинка неосяжного всесвіту. вона відчуває себе добре лише в гармонії з усім, що оточує її: небом, сонцем, морем, птахами, рибами. вона — не цар, не піщинка — вона рівна серед рівних. стають зрозумілими слова хемінгуея з приводу закінчення ним повісті: «здається, що я, врешті-решт, домігся того, над чим працював усе моє життя». письменник у своїх творах завжди змальовував якісь актуальні соціальні конфлікти, проблеми сучасного йому життя, оточуючого його суспільства. тобто, там-були зафіксовані лише миттєвості, а тут — вічна картина світу і людського існування.читать полностью:

Жил-был на свете маленький знак препинания. Звали его ТОЧКА. Он был крохотный и очень одинокий. Точка очень хотел найти себе друзей и поэтому скитался из одной книги в другую. Он путешествовал по сказкам и рассказам, перебирался из одной книги в другую и в них искал себе друзей.

     Иногда ему попадались и другие знаки: молчаливая Тётя-ТИРЕ, которая вообще ни с кем не хотела разговаривать, сердитый ВОСКЛИЦАТЕЛЬНЫЙ ЗНАК, который был очень недоволен тем, что его потревожили, и любопытный ВОПРОСИТЕЛЬНЫЙ ЗНАК, который тут же принялся выспрашивать у Точки кто он да откуда, где был и куда направляется.

     А Точке хотелось дружить.
     Но вот однажды, когда он перебрался на очередную страничку в новой книге, среди множества букв он встретил красивую и умную ЗАПЯТУЮ. У неё были большие зелёные глаза, похожие на два фонаря, и длинная коса. Запятая одиноко сидела на строчке и чего-то ждала.
     Точка сразу полюбил прекрасную Запятую и не мог оторвать от неё взгляд.
– Привет, - сказал он ей.
– Привет, - ответила она, - как тебя зовут?
     Точка ответил. А ещё он рассказал Запятой как долго путешествует по книгам и о том, сколько на свете есть замечательных рассказов и добрых сказок.

     Так они подружились и стали путешествовать вместе.
     Через какое-то время, когда они решили пожениться, они выбрали себе красивую добрую сказку и поселились в ней.

     Вскоре у них появились детки: первыми родились симпатичные двойняшки ДВОЕТОЧИЕ. Вторыми – шустрые  и шумные тройняшки МНОГОТОЧИЕ. За ними – мальчик и девочка – ТОЧКА С ЗАПЯТОЙ, очень похожие на своих папу и маму.
Когда детки немного подросли, вся семья снова отправилась в путешествие, ведь надо познакомить своих деток и с другими сказками и знаками препинания, решили они.
      У них было много разных интересных приключений, но это уже совсем другие истории.