1. Максим Максимыч — цельная и «простая» натура
2. Максимыч свято верит в дружбу и готов оказать уважение любому человеку.
3.Кавказ по описанию Максима Максимыча
4.Печорин и Вулич кажутся Максиму Максимычу «странными».
5.Максим Максимыч не любит метафизических прений, он действует по закону здравого смысла, четко различая порядочность и непорядочность, не понимая сложности современных ему людей и мотивы их поведения
6.Благодаря Максиму Максимычу обнаружились и сильные, и слабые стороны печоринского типа
7.точка зрения Максима Максимыча на Печорина — одна из возможных, но далеко не единственная, и поэтому в его взгляде на Печорина заключена лишь часть правды
Михайло Коцюбинський – великий письменник – гуманіст, виразник дум і прагнень народних – посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст., яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть.
Творчо засвоївши традиції і досвід своїх славних попередників, передусім М.Вовчка, Шевченка, Т.Мирного і Нечуя-Левицького, Коцюбинський орієнтувався і на взірці світового письменства, зокрема європейського, був чутливим до тих новітніх віянь, що панували тоді в літературі. Він був справді природженим художником, „який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку“, - немовби про себе писав Коцюбинський в уривку „Павутиння“.
