Заранее прочитайте вызказывание д.с. лихачёва о и заполните двухчастный дневник.

ГРОТЕСК, ЕГО ФУНКЦИИ И ЗНАЧЕНИЕ В ИЗОБРАЖЕНИИ ГОРОДА ГЛУПОВА И ЕГО ГРАДОНАЧАЛЬНИКОВ

Творчество Салтыкова-Щедрина, демократа, для которого самодержавно-крепостнический строй, царящий в России, был абсолютно неприемлем, имело сатирическую направленность. Писателя возмущало русское общество «рабов и господ» , бес¬чинство помещиков, покорность народа, и во всех своих про¬изведениях он обличал «язвы» общества, жестоко высмеивал его пороки и несовершенства.
Так, начиная писать «Историю одного города» , Салтыков-Щедрин поставил перед собой цель обличить уродство, невозможность существования самодержавия с его общественными пороками, законами, нравами, высмеять все его реалии.
Таким образом, «История одного города» — произведение сатирическое, доминирующим художественным средством в изображении истории города Глупова, его жителей и градона¬чальников является гротеск, прием соединения фантастичес¬кого и реального, создающий абсурдные ситуации, комические несоответствия. По сути, все события, происходящие в городе, являются гротеском. Жители его, глуповцы, «ведущие свой род от древнего племени головотяпов» , не умевших жить в самоуправлении и решивших найти себе повелителя, необы¬чайно «начальстволюбивы» . «Испытывающие безотчетный страх» , не самостоятельно жить, они «чувствуют себя сиротами» без градоначальников и считают ной строгостью» бесчинства Органчика, имевшего в голове ме¬ханизм и знавшего только два слова — «не потерплю» и «ра¬зорю» . Вполне «обычны» в Глупове такие градоначальники, как Прыщ с фаршированной головой или француз Дю-Марио, «при ближайшем рассмотрении оказавшийся девицей» . Одна¬ко своей кульминации абсурдность достигает при появлении Угрюм-Бурчеева, «прохвоста, задумавшего охватить всю все¬ленную» . Стремясь реализовать свой «систематический бред» , Угрюм-Бурчеев пытается все в природе сравнять, так устроить общество, чтобы все в Глупове жили по придуманному им самим плану, чтобы все устройство города было создано заново по его проекту, что приводит к разрушению Глупова его же жителями, беспрекословно выполняющими приказания «про¬хвоста» , и далее — к смерти Угрюм-Бурчеева и всех глуповцев, следовательно, исчезновению заведенных им порядков, как явления противоестественного, неприемлемого самой приро¬дой.

Драма видатної української письменниці Лесі Українки «Лісова пісня» вражає читача дивовижною красою сновидінь, надзвичайною глибиною думки та неповторною мовою музики. Цей твір показує нам кольори веселки квітів, зітхання вітру, гуркіт весняної ночі, лісові тіні чарівного Полісся. Для вирішення проблеми гармонії людини і природи Леся Українка використала два протилежні світи: міфологічний світ лісових істот, світ природи та реальний світ людини з образами простих хліборобів. Їхній головний конфлікт полягає в ідеї боротьби з повсякденністю, дурістю, жадібністю і марнославством, за велику мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя.

Головним сюжетом особливої драми Лесі Українки стало кохання звичайного хлопця з села Лукаш і приголомшливої дівчини з лісу Мавки. Трагічним у цьому творі стала нездатність закоханих зрозуміти один одного, а потім розлучитися. А логічним наслідком драми «Лісова пісня» стала смерть Лукаша та Мавки.

Ідею гармонії природи і людини письменниця фіксує в образі Мавки, лісової дівчини, яка любить і дбає про природу, яка дуже чутлива до чарівної мелодії лісу. В образі Мавки гармонійно поєдналися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Ця дівчина прокинулася в лісі в зеленому одязі і ходила в чорному волоссі. Нею захоплювалися всі жителі Мавкиного лісу, бо вона була такою чарівною. Мавка завжди захоплювалася всім, що руйнує природу, і по-справжньому любила свою красу.

Мавка, як звичайна дівчина, мала до неї велику любов, сяяла яскраво, як самоцвіти, мрії і піднесена душа. Він, як і інші міфологічні істоти, був волелюбником і не приймав зв'язку думок, думок і вчинків. Найважливішим у її житті була любов до Лукаша, заради чого вона вирішила покинути рідний ліс і жити серед хліборобів. На жаль, він не міг зрозуміти звичайних думок оточуючих людей, їх злоби та матеріальних мрій. Навіть селяни та їхній коханий Лукаш не зрозуміли дівчину. У цьому і полягає трагедія співіснування людини і природи.

На мою думку, письменник у своїй драмі доводить, що бідність і сірі будні вбивають не лише любов, а й мрії, талант. Тому совість Лукаша судила про його життя. А Мавка повернулася додому і перетворилася на вербу, ідучи за своїм життям під шум сопілок і листя.

Кінець драми сумний, але змушує задуматися про те, що потрібно людині, щоб жити в гармонії з природою. Вважаю, що для цього не потрібно багато: щоб мати чисту і світлу душу, мати великі наміри і мрії, треба бути схожим на головну героїню драми Лесю Українку, дівчину з лісу Мавки.

Объяснение: