Хоча назва вірша налаштовує на сприйняття картини природи, описи природи у Лесі Українки ніколи не були самоціллю: в них завжди присутня людина зі своїм внутрішнім світом. У поезіях видатної поетеси пейзажні мотиви поєднуються з філософськими ("Хвиля"); філософськими та інтимними ("Стояла я і слухала весну"), інтимними ("Давня весна").
Літературознавчі словники визначають ліричного героя як друге ліричне "Я" поста. Хоч це поняття умовне, будь-яка поезія є втіленням думок і переживань автора. Хоча ліричного героя не можна ототожнювати з автором, з його душевним станом — він живе своїм життям у новій художній дійсності, між ними все ж існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів.
Лірична героїня Лесі Українки разом з внутрішнім світом самої поетеси містить у собі також естетичний досвід певного покоління письменників. У випадку і Лесею це досвід борців за національну культуру України.
