Взаимоотношение будущего, настоящего и в начала 20 века

В основі сюжету -- казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха,

який принесе здоров'я і щастя хворій дівчинці -- онучці сусідки Берленго (феї

Берилюни). Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає авторові змогу провести

своїх героїв -- дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля -- через багато випробувань, що

до м відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом

шастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в

реальному повсякденному житті -- у батьківській любові, у турботі про ближніх,

милосерді і безкорисливості. Образ Синього птаха багатозначний він також символізує

пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає

мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити

раз і назавжди -- вона нескінченна У такий б фантастично-казковий сюжет,

властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання

людської душі у Всесвіті в пошуках істини й гармонії, її зустріч із добром і злом.

Образи п'єси. У сюжеті п'єси переплетено два пласти -- реальний і фантастичний.

Реальні життя в сім'ї дроворуба, обстановка в його бідній, але не вбогій хатині, час, коли

відбувається дія, - ніч напередодні різдва різдвяний мотив - - чекання чуда і народження

людини - - так само дістає реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні

прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.

Згадаймо: на початку п'єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він не хоче

розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона -- моя». Тепер, після довгих

пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому

нелегкому шляху, він готовий відразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до

ближнього - - умова цього дива.

Фантастичний план сюжету, крім подорожі, задіює персонажів, які розділяють з дітьми

їхнє повсякденне існування і враз оживають чи олюднюються. Це Хліб, Молоко, Вода,

Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів

однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо

Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка -- втілення

зрадництва і підступництва -- уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю

вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у

ліс на вірну загибель від дерев і тварин, що страждають від «жорстокості і дивовижної

несправедливості людини». У такій алегоричній формі автор стверджує, що природа

неохоче відкриває таємниці Буття і людина може це зробити лише шляхом гармонійної

взаємодії з нею.

Михаил Александрович Шолохов, создавая роман-эпопею “Тихий Дон” в переломные годы революции и гражданской войны, большое место уделяет женщине-казачке: ее нелегкому труду в поле и дома, ее горю, ее щедрому сердцу. Незабываем образ матери Григория — Ильиничны. Вся жизнь ее в труде. Немало побоев приняла она от буйного и своенравного мужа, немало тревог познала, немало потерь перенесла она за годы войн: империалистической и гражданской. Ильинична — скромная и трудолюбивая женщина, она обладает мудрым умом, мужественным и твердым характером, большим, любящим сердцем. Она сумела обуздать и Пантелея Прокофьевича: незаметно, но твердо руководит им. Это под ее Влиянием муж не пустил в дом брата Натальи, Митьку Коршунова, узнав, что тот вырезал семью Михаила Кошевого. “Не хочу, чтобы ты поганил мой дом! И больше чтоб нога твоя ко мне не ступала. Нам, Мелеховым, палачи несродни, так-то!” — решительно заявил старик, руководимый суровым взглядом Ильиничны. 
    Самую горячую любовь питала Ильинична к своему младшему сыну Грише. Его до последней минуты ждала она с войны, потеряв и мужа, и старшего сына, и обеих невесток. Перед смертью, собрав последние силы, вышла она ночью из хаты. “Светил полный месяц. Со степи набегал ветерок. От прикладка соломы на голый, выбитый каменными катками ток ложилась густая тень... Ильинична долго смотрела в сумеречную степную синь, а потом негромко, как будто он стоял тут же возле нее, позвала: 
    — Гришенька! Родненький мой и уже другим, низким и глухим голосом сказала: — Кровинушка моя!” 
    Преданно любит Григория и робкая Наталья. Ее любовь самоотверженная, покорная, но непонятны Наталье тяжелые думы, терзавшие Григория. Настоящую родственную душу находит Григорий в Аксинье. Когда Наталья упрекает ее за то, что та отнимает отца у детей, Аксинья отвечает: “У тебя хоть дети есть, а он у меня... один на всем белом свете! Первый и последний. Знаешь что? Давай о нем больше не гутарить. Жив будет он, оборонит его от смерти царица небесная, вернется — сам выберет...” 
    Аксинья пронесла любовь к Григорию через всю свою трудную, исковерканную жизнь. Простая, неграмотная казачка, она обладала сложной, богатой душой. Писатель часто передает чувства, волнующие Аксинью, через восприятие ею окружающей природы. Вот после тяжелой болезни Аксинья впервые вышла на крыльцо и долго стояла, опьяненная свежестью весеннего воздуха. “Иным, чудно обновленным и обольстительным, предстал перед нею мир. Блестящими глазами она взволнованно смотрела вокруг, по-детски перебирая складки платья. Повитая туманом даль, затопленные талой водой яблони в саду, мокрая огорожа и дорога за ней с глубоко промытыми колеями — все казалось ей невиданно красивым, все цвело густыми и нежными красками, будто осиянное солнцем”. 
    Жизнь без Григория, без любви была для Аксиньи невыносима, поэтому на призыв любимого ехать с ним она отвечает: “Гришенька, миленький, поползу...” Яркая, порывистая, самоотверженная Аксинья остается надолго в памяти читателей. 
    Немалое достоинство роману “Тихий Дон” придает сочетание эпического изображения великих исторических событий с удивительной лиричностью повествования, передачей тончайших интимных переживаний людей, раскрытием их самых сокровенных чувств и мыслей, и в большей мере это относится I к описанию женских образов простых русских женщин.