І. Спільне: песимістичні роздуми;
проблеми буття, філософські, соціальні;
самотність, внутрішній хаос, вирують почуття, відчай;
мотиви страждання, розгубленість;
відокремлення особистого, так би мовити розуміючого "я", того, що пізнав істини життя від соціуму, який створив світ, повний зла;
але врешті-решт розуміння, що колись все зміниться чи принаймні, є щось і позитивне в цьому вирі думок і усвідомлення, пізнання себе.
Відмінне. У сонеті "Щоб мучить мене..." Джона Донна акцент ставиться на протиріччях власне ліричного героя, його внутрішнього світу, тоді як у 66-ому сонеті Шекспіра "Я кличу смерть..." протиріччя перенесено на соціум і світ, відмінний від ліричного героя. Можна сказати, Дж. Донн усвідомлює себе частиною того негативу, який відштовхує від себе Шекспір. Хоча це власне моя думка. Крім того Донн показує, який тернистий і заплутаний шлях веде до самопізнання, але вірить, що це його загартує. А Шекспір приплітає мотив кохання, заради якого він готов вистояти.
ІІ. 1) Журден марнославний, не має почуття власної гідності, хоча простодушний, довірливий, наївний, через що його легко обдурити. І в наш час таких людей вистачає - тих, хто перш за все цінує статус, приналежність до соціальної верхівки, не помічаючи, на жаль, що в житті є речі набагато важливіші, чого тільки коштує вираз "стати людиною". А це, я впевнена, найважливіший "статус".
2) У п'єсі наявні деякі риси класицизму, як от:
- "правило 3-ох єдностей":часу, дії, місця. Тобто акцент в основному лише на головного героя, нічого зайвого, дії в одній кімнаті і під час однієї доби;
- персонажі різко протилежні: і позитивні, і негативні, немає місця неоднозначності;
- мета повчальна, показано людські вади;
- напруга з самого початку твору, насичений сюжет і зрозумілий, логічний кінець;
- дії п'єси чітко відповідають сюжету.
Объяснение:
А це ще моє доповнення, можеш також додати (розширює кругозір).
У часи Мольєра класицизм ідейно був проти комедії як жанру через удавану несерйозність, але автор п'єси "Міщанин-шляхтич" створив дещо більше - комедію з елементами повчальності, так би мовити "високу" комедію (мета якої не лише розважальна, як вважали колись представники класицизму).
Сподіваюся, що до )
«Ну вот и все», — отметил Сотников и опустил взгляд вниз, на людей. Природа сама по себе, она всегда без усилия добром и миром ложилась на душу, но теперь ему захотелось видеть людей. Печальным взглядом он тихонько повел по их неровному настороженному ряду, в котором преобладали женщины и только изредка попадались немолодые мужчины, подростки, девчата — обычный местечковый люд в тулупчиках, ватниках, армейских обносках, платках, самотканых свитках. Среди их безликого множества его внимание остановилось на тонковатой фигурке мальчика лет двенадцати в низко надвинутой на лоб старой армейской буденовке. Тесно запахнувшись в какую-то одежду, мальчонка глубоко в рукава вбирал свои озябшие руки и, видно было отсюда, дрожал от стужи или, может, от страха, с детской завороженностью на бледном, болезненном личике следя за происходящим под виселицей. Отсюда трудно было судить, как он относится к ним, но Сотникову вдруг захотелось, чтобы он плохо о них не думал. И действительно, вскоре перехватив его взгляд, Сотников уловил в нем столько безутешного горя и столько сочувствия к ним, что не удержался и одними глазами улыбнулся мальцу — ничего, браток...
Но вот сзади матерно выругался Будила, и Сотников, вдруг потеряв опору, задохнувшись, тяжело провалился в черную, удушливую бездну.
