У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила становище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.
В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник "високої комедії". Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов'язковим для драматургів його часу, Мольєр, створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — невідповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.
Як митець свого часу Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п'єси, які користувалися неабиякою популярністю. Але талант його полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей. Імена багатьох його персонажів стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси.
Яскравий образ створює Мольєр у комедії "Міщанин-шляхтич". Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім'ю, гроші, здоров'я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його маніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним: перукарі, шевці, "учителі" етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Він знає, що Журден закоханий у шляхетну Дорімену, з якою він і сам не проти побратися. Дорант приводить Дорімену в дім Журдена, де їх чекає розкішний обід. Від свого імені він дарує красуні коштовності, які передав йому для Дорімени Журден. Виникає комічна ситуація, герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Журден применшує їх цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Комедія завершується справжнім святом веселощів. Усі герої одержують те, до чого прагнули: три пари закоханих з'єднуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорімена, Ков'єль і Ніколь), а Журден стає, хоча і химерним, але шляхтичем.
Мольєра справедливо називали автором "високої комедії". "Міщаниншляхтич" — яскравий доказ цього. За смішними подіями комедії ховаються серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Поведінка Журдена, Доранта обумовлена їх становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значимість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що кожен повинен робити в житті свою справу. Дорант — аристократ, але нічого, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере у борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Маркіза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро виніс за межі комедії.
У комедіях Мольєра здоровий глузд перемагає, та він не є запорукою моральності людини. На прикладі негативних персонажів автор показує, що підступна, лицемірна людина може бути розумною, та перемагають завжди чесноти.
D повести «Евгений и Юлия» , ещё В. В. Сиповским названной «яркой литературной иллюстрацией к факту, выхваченному из жизни» , создан сюжет, в котором разрушается соответствующее сентиментальным представлениям об идеале безмятежное существование чувствительных героев на лоне природы. В идеальную жизнь идеальных героев вмешивается случай - смерть Евгения, воспринимаемая как проявление воли Провидения, рока, судьбы. У Карамзина, несмотря на соответствие событийной канвы повести будущему клише романтической , которой свойственна ситуация разрушения мирного круга бытия, функции мотива иные, нежели, например, в классических Жуковского, где мотив рока связан с наказанием, карой небес за грех . В художественном содержании повести обнаруживается иной аспект: своеобразный эмоциональный протест автора масонской идее о благости смерти . Смерть, считали масоны, - своеобразное человека от греховного будущего.
Напротив, персонажи повести Карамзина глубоко страдают: мать и невеста после смерти Евгения «живут во всегдашнем меланхолическом уединении» . «Меланхолическое уединение» в контексте повести возможно интерпретировать как «тихое отчаяние» , заполненное в финале молитвой и «помышлениями о будущей жизни» время Юлии и матери Евгения вселяют надежду и становятся преодоления отчаяния.
