План рассказа три документа жюль верн

Американський новеліст О. Генрі написав майже 400 оповідань і один роман "Королі та капуста". Критики нерідко називають О. Генрі "великим утішником" і розважальним письменником. Так, в його оповіданнях є щось райдужне і казкове. Його герої — типові маленькі люди — часто зазнають поразки своїх ілюзій. Нерідко їм на до О. Генрі закликає його величність Добрий Випадок, який забезпечує щасливу кінцівку подій, та ідеали вірності, дружби, любові перемагають. Здається, ніби письменник задовольняв смак своїх читачів, здебільшого представників середніх класів. Але таке пояснення було б надто спрощеним. Навпаки, він бачив їх надто гостро

Чи можна знайти спокій у нашім світі? Або для того, щоб знайти заспокоєння, ми повинні вийти куди – небудь у безлюдне місце, наприклад, у пустелю? Але неможливо відгородитися від миру й від людей. Варто навчитися в ньому жити, а не обосабливаться від нього. А це дуже складно, тому що душу часто не прислухається до розуму. Душа здатна чути лише своє серце

Розумна людина той, хто розуміє, що справжній спокій можна знайти у своєму серці. Навіть якщо ми відгородимося від миру, нас однаково буде щось тривожити: спогаду, страх майбутнього або тривога про близькі. Ми не довідаємося спокою, поки не відчуємо його усередині себе. Життя наша мінливе як погода: те ллє дощ, то визирає сонце. Уміти орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях дуже важливо. Для цього нам недостатньо одного розуму, потрібно ще й серце. Навчившись бачити серцем, ми знаходимо спокій

Не всі розуміють це. Як важко часом буває розумним людям, що не захотіли заглянути в глибини своєї душі. Часто така позиція приводить до трагедії. Не захотів прислухатися до свого серця головний герой роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти». У Євгенію Базарове з’єдналися всілякі суперечливі якості: здатність до практичної дії, звичка до праці й потреба в ньому, і в той же час, якесь бездіяльність і інертність, коли справа стосується його самого. Рішучість характеру, внутрішня впевненість у собі – коштовні якості, диктуемые розумом і волею з однієї сторони; практицизм, що не залишає місце романтиці, переконаність у нездатності до глибоких почуттів, до сприйняття краси мистецтва й природи – сдругой.

Понаблюдаем за висловленнями головного героя й складемо думку про його життєве подання: «Чималий хімік у двадцять років получше всякого поета»; «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»; «Це все романтична нісенітниця, гнилизна, мистецтво»; «За моїми вільно мислять між жінками тільки виродки…» І подібних висловлень багато.

Базарів виступає за науку, пов’язану з життям, з народом. Він не терпить форм аристократичної ввічливості: «дозвольте полюбопытствовать», «не маю честі знати». Їх часто вживає Павло Петрович. Базарів посміюється над Кірсановим, відповідаючи йому з іронією. Базарів проти гри словами, він терпіти не може іноземних слів. І в той же час герой сам суперечить собі. У його мові увесь час зустрічаються слова іншомовного походження