Перш за все, модернізм відзначився увагою до естетичних цінностей, а не до суспільних потреб, обстоюванням справжньої свободи творчості, орієнтацією на кращі зразки європейської літератури. Крім того, кожна стильова модерністська течія на українському ґрунті була відмінною від аналогічної в європейській літературі.
Так, творчість М. Коцюбинського, В. Стефаника, Г. Косинки позначена рисами імпресіонізму, проте письменники, змальовуючи події, «пропускають» їх не через власне «я», як це було у літературі західній, а через душі дійових осіб.
Українські футуристи, на відміну від італійських, не оспівували війн, але заперечували літературну класику й мистецтво взагалі. Основоположник українського футуризму М. Семенко, наприклад, стверджував, що для нього не існує авторитетів, традицій, він «сам собі предок». Проте М. Семенко чимало зробив для оновлення українського віршування.
Символізм в українській літературі, представлений творами О. Олеся, М. Філянського, Г. Чупринки, П. Тичини, Д. Загула та інших, хоч і розвивався під впливом символізму в літературі російській, був позбавлений містики, притаманної останній. Натомість у творах українських поетів-символістів — музичність, широка кольорова гама, сила звукового образу. Захоплені національною ідеєю, вони створюють відповідну систему образів-символів: пустеля — Україна, самотня сосна як уособлення рідного народу в ліриці О. Олеся, вітер у П. Тичини символізує революційні та національно-визвольні сподівання народу.
Особливості модернізму, порівняно з іншими течіями:
Объяснение:
Поява модернізму не була випадковою. Варто зазначити, що у філософії початку XX століття стали переважати песимізм, ірраціоналізм та індивідуалізм. Традиції художньої культури, побудовані на класичних зразках реалізму, коли дія відбувається в певний час, в конкретному місці, а сюжет твору є стрижнем, навколо якого обертаються всі герої і події, були зруйновані.
Новий погляд на світ, як завжди, встановили вчені. Цього разу це були філософи і психологи. Так, французький філософ, викладач університету А. Бергсон доводив, що людина може осягнути природу явищ, «життєвий порив», якщо звернеться не до розуму, а до інтуїції. Тобто для розуміння особливостей художньої творчості і пізнання більше значення мала інтуїція, а не інтелект.
