Все творчество Рэя Брэдбери можно смело отнести к философской фантастике, такой фантастике, которая заставляет думать и что-то для себя решать. Рассказ "Каникулы" не является исключением.
Муж и жена давно устали от жизни в большом городе и мечтали только об одном - чтобы их оставили в покое, чтобы все вокруг просто исчезли. И вот однажды это случается. Они просыпаются и ни обнаруживают вокруг никого. Только пустые города и природу.
Муж называет это каникулами и продумывает маршруты, куда можно поехать сегодня, завтра, через два года.
Внезапно они понимают, что им очень одиноко и уже мечтают о том, чтобы все вернулось на круги своя.
Этот рассказ о том, что мы не ценим то что имеем, а начинаем ценить что-то только потеряв его.
Ну и конечно о том, что некоторые желания могут исполняться чересчур точно.
Объяснение:
как-то так наче!
Моїм улюбленим літературним героєм є Остап Бендер — головний персонаж відомих багатьом поколінням читачів книг І. Ільфа і Є. Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Звичайно ж, це не ідеальна людина і не «херувим», як казав про себе сам Бендер. Більше того, мені не хотілося б у реальному житті зустрітися з таким спритним комбінатором.
Якщо слідувати сухим фактам, то Остап Бендер — це звичайний злочинець і аферист, який пограбував наївну вдову, який обдурив членів товариства «Меча і Орала», який для свого збагачення користувався чужою дурістю і «безкорисливо любив гроші». Але, як не дивно, більшості читачів, зокрема мені, він здається привабливим.
Мені дуже подобається незлобивість і життєлюбність цього персонажу. У яких би обставинах не опинився Остап Бендер, він ніколи не падає духом і радіє тому, що у нього є, він не впадає у відчай і придумує нові плани.
В Остапі мені подобається і те, що, незважаючи на постійний брак коштів, він не був скнарою, як його приятель Іполит Матвійович. Він міг з комфортом і навіть розкішшю обставити контору «Рога і копита», організувати шикарний обід для друзів і купити букет для дівчини на останні гроші.
Але найбільш усього в Остапові мені подобається те, що він дуже життєвий образ. Його можна засуджувати, ним можна захоплюватися, до нього, як до живої людини, можна ставитися з пошаною або зневагою. Але я впевнений, що літературного героя будь-якого твору треба сприймати таким, яким він створений автором. На мій погляд, авторам «Дванадцяти стільців» і «Золотого теля» вдалося створити безсмертного героя, який давно увійшов у ці нетлінні романи з одеських вулиць, який назавжди залишився оптимістичним і винахідливим комбінатором «усіх часів і народів».
