Маленька дівчинка Пеппі залишилася сиротою. Вона живе абсолютно одна, робить що хоче і коли хоче. Пеппі веде себе дивним чином, вона не така, як інші дівчата: дуже сильна, господарська, спритна, розумна. Дівчинка вічно, щось вигадує і це подобається її друзям і Томмі Аннике. Пеппі прозвали Довгим-панчохою, тому що вона носила різні панчохи: чорний і коричневий. Вона добра душа, готова до товаришам у будь-яку хвилину. А ось її ворогам і хуліганам дістається по заслугах.Твір вчить, що у маленької людини може бути велике серце. Так героїня Пеппі Довга-панчоха надавала до хворим, тим, хто був підданий тортурам, глузуванням інших хлопців, пригощала дітей солодощами. У невеликому шведському містечку в покинутому будинку оселилася дівчинка дев’яти років. Звуть її Пеппі Довга-панчоха. Живе вона зовсім одна, так як її мама померла, коли Пеппі була ще немовлям, а от батько загинув під час шторму, але дівчинка думає, що він живий і живе десь на островах. Пеппі оптимістична, дуже сильна, господарська і майстриня на всі руки. У неї було руде волосся, вона їх заплітала в коси, веснянки на обличчі, невеликий носик, панчохи різних кольорів: чорний і коричневий, величезні туфлі, які постійно бовталися. Дівчинка завжди придумує цікаві історії про країни, в яких побувала разом з батьком моряком. У неї була мавпочка на прізвисько Нільс. Він був для неї вірним товаришем. З будь-якої речі вона може зробити щось корисне для дому. Вона познайомилася з двома хорошими акуратними вихованими хлопцями Томмі і Аннікою. Пеппі пригощала друзів млинцями. Потім подарувала їм подарунки. Дітям сподобалася нова приятелька і вони з нетерпінням чекали нової зустрічі з нею.
Наступного дня хлопці знову пішли в гості до Пеппі. Вони грали в детективів, як раптом звідки не візьмись, з’явилися п’ятеро хлопчиків, які напали на одну дівчинку Віллі. Побачивши Пеппі, вони відразу накинулися на неї, стали обзивати і дражнити її, а дівчинка тільки те й робила, що голосно сміялася. Такого повороту подій точно ніхто не чекав. Пеппі взяла одне з них і жбурнула на гілку дерева, потім другого. Так по черзі вона розправилася з усіма розбишаками, тим самим провчила їх. Пеппі вважала, що в школі їй не місце, так як онам не розуміла правил поведінки в цьому закладі. У дитячому будинку їй теж не сподобалося і вона пішла звідти.
А ось в цирку Пеппі відчувала себе, як у «своїй тарілці». Вона відмінно пройшлася по канату перемогла силача, осідлала коня і вміло скакала на ній. Як-то раз на одній з вулиць містечка почав горіти багатоповерховий будинок. В одному з вікон здалися особи хлопчаків. Одному було 5 років, а другий на рік молодший. Малюки просили до . Але сходи пожежників не діставала вікна. Тоді Пеппі вирішила до хлопцям. Нільс взяв мотузку і зачепив на гілку дерева, дівчинка взяла другий кінець каната і велику дошку. Вона спритно вилізла на верхівку дерева, дошку підняла і поклала її між деревом і палаючим вікном, вийшов міст. Пеппі пішла по дошці і забрала малюків. Повернулася вона з дітьми по тій же дошці. Таким чином, Пеппі врятувала життя двох дітей.
Пеппі з друзями їдуть на острів. Він знаходився на озері. Це місце ідеально підходило для хлопців. Пеппі взяла з собою все необхідне: їжу, намет, спальні мішки. Дівчинка з легкістю несла величезний мішок. Хлопці сіли в човен, а кінь пливла поруч. Вони припливли на острівець. Пеппі підстроїла корабельну аварію. Друзі розмістилися на цьому місці, запалили багаття. Почався дощ, мандрівники перечекали його в наметі, а кінь – під великим деревом. Дітям було дуже весело і комфортно. На сніданок Пеппі приготувала шинку з яйцями і ароматний кави. Товариші веселилися. Пеппі придумала гру – стрибати в озеро, розгойдуючись на канаті. Анніка і Томмі спочатку не вирішувалися, але незабаром вирішили спробувати і це їм дуже сподобалося. Розгойдуватися на канаті самому було веселіше, ніж пасивно ігати за іншим. Навіть Нільс захотів стрибнути у воду, але передумав в самий останній момент. Минав час, пора було повертатися додому. Тут хлопці виявили пропажу човни, кинули пляшку з посланням, але ніхто не прийшов йому на до . Пеппі стала нервувати і потім згадала, що сховала шлюпку від дощу. Діти повернулися додому.
Объяснение: короче я не знаю как
ответ:Моя любимая басня – точно не из тех, что мы в школе изучаем. Все эти вороны с сыром, слоны с собачками… Не люблю то, что твердят все. У меня есть книга басен, там много-много забавного.
Больше всего мне нравится история про кошку и соловья. Смешно и жутко. Там кошка поймала птичку. И не просто так, а специально, чтобы послушать её пение. То есть хищница сжимает соловья в когтях и при этом мурчит ему, чтобы он спел. Типа, ей говорили, что он такой классный певец, что все им так восхищаются. Бедный соловей! От него требуют песен, когда он в когтях. Разве ему до пения?! Песни ведь идут от души, когда ты себя хорошо (расслаблено) чувствуешь. Когда ты в безопасности! А тут у соловья горло от страха точно сжимается. Вредная кошка просто смеётся над ним, как я думаю.
Я его понимаю… И вспоминаю, когда меня просят сыграть на пианино перед гостями, особенно если я их не очень знаю. Даже если я долго учила пьесу, я могу ошибиться в самом простом месте. И мне это так неприятно! Я не любила и стихи на стуле читать…
А кошка вспоминает, как ей хвалила певца кума-лиса. И теперь, почти задушив его песню, кошка ещё и мораль ему читает ,что нет ни нормальной песни, ни голоса… И она его съела, хотя ,наверное, так и собиралась с самого начала. А всё это льстивое притворство было для издевательства.
С другой стороны, у соловья в минуту такой страшной опасности просто должно было б открыться второе дыхание! И он бы спел так, что кошка рот открыла, когти разжала… И он бы улетел победителем. Но в басне такого нет!
А жаль. Я б написала эту басню с хорошим финалом. В итоге, эта история мне не столько нравится, сколько отзывается во мне. И я с ней не согласна! Но написана, конечно, она красиво, хоть и грустно, пессимистично...
Объяснение:
