В високій келії, самотно-таємничій, Де тіні вічнії спинились у кутках, Сиджу за книгою. Ніхто мене не кличе, І до людей давно уже згубив я шлях. Рядами гордими, проречисто-німими Стоять кругом книжки, нетлінні, мов краса, Як мисль, як ідеал. Хто розмовляє з ними, Для того все ясне: земля і небеса. І чарівницькі скрізь чудні стоять прилади, І вищого огню блакитнеє крило, Мов одблиск сяєва взискуємого града, Освітлює моє натруджене чоло. Не Бог, не сатана витає надо мною, А інший, дивний дух на все кладе печать Прозорої краси і срібного спокою, Яких земним устам не чуть і не назвать. І опіуму дим у мертвий час півночі По келії пливе, і в тьмі його встають Лиця незнаного ясні, недвижні очі, І заворожують, і світять, і зовуть. В високій келії, щасливо-одинокий, Чернець без божества і жрець без молитов, Найшов я крижаний і незглибимий спокій, Що більший над земні страждання і любов.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
