Это ! герой нашего времени.почему вернер так холодно расстался с печориным ? (ответ поясните и нужно подкрепить текстом

Главный герой - ивашка кудряшкин. он решил вытащить из болота волшебный камень, разбив который можно начать жизнь заново. ивашка предложил этим воспользоваться одинокому старику - сторожу колхозного сада. но старик отказался, сказав что прожил счастливую жизнь. автор показывает старика в начале произведения как бедного, слабого человека, который много горя пережил в жизни. но он был добрым, жалостливым, поэтому не стал наказывать мальчика-воришку и даже плохого слова ему не сказал. в конце произведения выясняется – старик прожил свою жизнь так, как хотел, он счастливый человек. с какой гордостью старик говорит о прожитой жизни, обо всех своих печальных событиях: как появился шрам на лице, почему стал хромать и как чуть не умер от тифа. мальчик ивашка. а. гайдар показывает его как добросовестного, ответственного за свои поступки человека, потому что он хотел искупить свою вину перед стариком, за то, что залез в охраняемый им сад. когда ивашка нашел волшебный молодильный камень, то сразу же захотел бедному старику стать моложе, чтобы тот прожил лучшую жизнь. мальчик действовал из лучших побуждений. и как говорит нам сам автор: «ивашка был по натуре мальчиком добрым… »в тексте присутствует символическая деталь – камень. он объединяет в себе смысл прожитой жизни, заставляет дать оценку прожитой жизни и сделать вывод – зря или не зря жил человек.

"пригоди олівера твіста" ч. діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті. зображення робітного будинку, де народився олівер, було дуже злободенною темою в літературі ії 30—40-х років xix ст. за законодавством 1834 року в робітних будинках ії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко ві перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку. із перших сторінок роману діккенс підкреслює, що в долі олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. "стара історія! " — вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері олівера, на її руку, на якій не було обручки. письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті. новонароджений олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві. будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. так, "непокірного" олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, пі окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків. у другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. і скупник краденого фей-гін, і жорстокий грабіжник сайкс, і зловісний "джентльмен" монкс (особиста зацікавленість якого в долі олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги браунлоу (який, як з'ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у рози мейлі. нарешті, він знов потрапляє до містера браунлоу, який стає його названим батьком. добрий містер браунлоу виявляється першим, хто ів "кандидата у шибеники", хто по-людськи поставився до нещасної дитини. і таке ставлення було віддячене самовідданою любов'ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей. діккенс трохи ідеалізує свого героя. олівер твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти оліверу в чистоті душу. зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості. соціальний роман ч. діккенса "пригоди олівера твіста" дістав високу оцінку в. г. бєлінського, який писав на початку 40-х років xix століття, що це "один із кращих творів" видатного ійського романіста.