- С наступающими вас Святки, мистер Скрудж!
- Ерунда! Чушь!
- Разве вам не хочется повеселиться?
- С чего бы это?
- Да Святки! Веселые Святки!
- А у вас много оснований для веселья? Провалитесь со своими Святки! Многие ума от них! Пусть бы они совсем исчезли! ..
Каждый человек ждет радостные дни Святок и Рождества. Это такие дни, когда нежность переполняет человека, когда все люди счастливы. Все, кроме одного - мистера Скруджа, Эбинизер Скруджа.
В кромешной тьме, почти ощупью пробирается к старому, мрачного дома господин. Сейчас он съест свою овсянку и ляжет спать ... Но спать ему не придется - во сне ему появятся духи. Скрудж видит перед собой дух компаньона Марли, умершего семь лет назад. Марли предостерегает его от излишней скупости, злобы, презрительного отношения к людям. Он пришел к Эбинизер Скруджа накануне такого светлого праздника, чтобы призвать к милосердию, сострадания, щедрости. Дух ведет Скруджа в далекое-далекое Вот Скрудж еще ребенок. Он ничем не отличается от своих сверстников, так же, как они, увлекается сказками про Али-Бабу и книгой о Робинзоне Крузо. А вот Скрудж - юноша, Скрудж - в расцвете сил. Но почему нет прежнего блеска в его глазах? Охваченный страстью к наживе, Скрудж отказывается от любимой невесты,
Дух Рождества тянет Скруджа за собой, чтобы показать, как мало нужно человеку для счастья. Скрудж видит жилище своего конторщика Боба Кретчиту. Здесь вспомнили о скупость и бесчувственность Скруджа, но в Рождество желают ему веселых Святок и счастливого Нового года. У бедняги Боба тяжело болен сынишка, и Скрудж умоляет дух сохранить жизнь малышу Тиму. Вместе с духом Скрудж направляется к дому своего племянника Фреда. Здесь, среди всеобщего веселья, тоже заходит речь о Скруджа как о злой человека, но сочувствуют ему, ведь человек, отгородилась от мира людей, не умеет улыбаться, радоваться жизни, уничтожает сама себя.
Самое страшное испытание приготовил Скруджу третий дух - дух будущего Рождества. Он ведет Скруджа в чье-то жилье. Как все тут знакомо! Да, ведь это же его квартира, его кровать, кто бездыханный лежит на ней. Скрудж слышит. что говорят вокруг о покойнике, то есть о нем, - а люди не говорят о Скруджа ничего хорошего. На кладбище он видит свою могилу. На могильной плите написано его имя. Обезумев от отчаяния, человек хватает Призрака за руку и просит его о милосердии. Эта рука дрогнула. Скрудж продолжает просить пощады, пытается удержать Призрака, но тот его отталкивает и исчезает. Скрудж пробуждается.
- Добрый день, мистер Скрудж!
- С Рождеством вас! Приветствую вас, дорогой сэр! Позвольте у вас попросить прощения и доставьте мне удовольствие - зайдите меня проведать, очень вас
- С радостью!
- Прощайте, тороплюсь к племяннику.
Ах, какой красивый вечер! Морозный, снежный, торжественный!
- Фред!
- С нами крестная сила! Кто это?
- Это я, твой дядюшка Скрудж. Я пришел к тебе пообедать. Ты меня примешь, Фред?
Через пять минут Скрудж чувствовал себя как дома. Никогда еще в жизни не ел такого вкусного обеда, что подала ему племянница. Такого теплого приема он еще никогда не встречал ...
ДЖОНАТАН СВІФТ
(1667-1745)
Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від'їжджає до Англії і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому присудили ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.
Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Уільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Уільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта; 1692 року йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді; нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).
У 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один з відомих сатиричних творів — памфлет "Казка бочки", робота над яким тривала кілька років. "Казка бочки" вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім'я автора, зчинивши галас довкола себе. Свіфт зажив слави дотепника, після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.
У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру "Битва книг". Твір був присвячений дискусії між прибічниками "давніх і нових книг", в якій на боці "давніх" брав участь і Темпл. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за його творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).
Після смерті Темпла 1699 року Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослів'я.
Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів "Папери Бікерстафа" (1708 — 1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал "Бовтун" (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.
Через деякий час Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710 — 1711) видає торійський журнал "Екзамінер". З вересня 1710 по червень 1713 року Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв'язків найбільше значення мав невеликий гурток "Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)". Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву "Щоденник для Стелли" й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.
