Выписать 5 - 6 предложений из рассказа конь с розовой гривой

Ассоль — головна героїня повісті «пурпурові вітрила». ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий лонгрен. односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни лонгрен був жорстоким і безсердечним. він не врятував його, коли того відносило в море. а те, що  через нього  померла мері, мати ассоль, власник таверни промовчав. з тих пір ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. крім того, ассоль вважали несповна розуму  після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. за це її називали не інакше, як «корабельна ассоль». за вдачею це була дівчина з багатою  уявою і добрим серцем. вона могла говорити  з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. коли вона підросла, то стала справжньою красунею. все що ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто  її уявляла. навіть лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря егля. уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. у її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. незабаром в селі каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і артур грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про ассоль і втілив її в реальність. паспорт-характеристика образу ассоль родина. батько лонгрен, колишній моряк, мати мері, померла          соціальний статус, матеріальний стан. донька моряка, бідна дитинство. самотність серед людей. тільки батько був для неї близькою людиною й створював атмосферу любові й родинного тепла. заняття, уміння: господарювала вдома, шила, продавати іграшки, спілкувалася з природою, мріяла ставлення оточуючих. більшість людей не розуміли її і не прагнули зрозуміти. тільки батькове серце билося в унісон із серцем ассоль. сприйняття навколишнього світу. відчувала красу природи, яка була для неї живою істотою, поетично сприймала оточуючий світ, у ній жило дві дівчини: одна донька матроса й ремісника, друга — «живий вірш». риси характеру: мрійлива, романтична, добра, працьовита, сильна духом, любить природу і розуміє її; турботлива донька складові щастя: віра в мрію; оптимізм; здатність протистояти труднощам; передчуття дива

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Изгнаненные из своих земель люди, жили в темном страшном лесу, где случались смрады, из-за которых умирали многие. Данко был одним из них, и он вызвался вывести их из этого леса. Он сказал, что поведет народ за собой, а люди, вновь наделенные надеждой пошли за ним. Данко единственный, кто отважился на этот поступок, другие же думали, что так и умрут в этом лесу. Но после долгих поисков выхода из этого жуткого места, они ничего не нашли, а только продолжали умирать из-за смрадов. Засомневавшись в Данко, люди стали грозиться убить его, и казалось, что это должно было разозлить его, но он лишь разорвал себе грудь, вырвал из нее свое сердце и освещая его светом путь людям, вновь повел за собой. Данко любил людей и искренне хотел им пока они стали в нем сомневаться и обвинять во лже. Оправдывает ли малодушее этих страх умереть? Право решить это оставил за читателями автор. Да, может они и боялись умереть, но ведь и Данко боялся. Боялся, что они могут усомниться в нем. На этот раз, он смог вывести их из мрачного леса в степь, но Данко умер, а сердце упало рядом с его трупом. Ослепленные радостью люди, этого совсем не заметили, лишь один заметил и наступил на сердце, и то рассыпалось искрами.

Великодушее Данко вывести людей из тьмы леса, из лап смерти, заставило их вновь верить в и идти вперед. Люди не благодарили его за это, хотя Данко и не просил их об этом. Это произведение показывает то, как иногда люди ослепленные злостью или страхом, начинают опускать руки, но надежда всегда умирает последней, как умер и Данко.