Нет, я не знаю, как ему
Мой слон устал, ему идти невмочь,
Повесил уши, хобот опустил -
Он говорит: "Мне не хватает сил.
Устали плечи, ноги в синяках.
Я не могу держать себя в руках.
Печален мир и в небе злые тучки..
Хозяин! Слышь - возьми меня на ручки!"
Шёл Слонёнок
По берегy моря,
На далёкий кораблик глядел.
Шел Слоненок
По берегy моря,
Одинокyю песенкy пел:
Слон - очень аккуратный зверь,
Ты слухам про него не верь,
Болтает чей-то злой язык,
Завидуя, что он велик.
Великан на свете слон.
Весит несколько он тонн.
Даже уши у слонов
Описать не хватит слов:
Опахалами махают,
Равных на Земле не знают
Объяснение:
В умовах війни, коли в 1941-1942 роках підсумок війни ще не був відомий, коли надія на повернення близьких була занадто малою, віра в рятівну силу кохання була необхідна людям. У вірші Костянтина Симонова були сконцентровані вічні християнські цінності – віра, надія, любов.
Поезія стала всенародною. Солдати вирізали вірш з газет, переписували, вивчали напам'ять і посилали в листах дружинам і нареченим. Пізніше такі газетні вирізки знаходили в нагрудних кишенях поранених і загиблих. Поранені, коли їм було нестерпно боляче, читали цей вірш. Навіть нацистські солдати перекладали його німецькою мовою та вчили напам’ять. Для єврейського батальйону британської армії у 1943 році цей вірш на івриті, був найпопулярнішою піснею на війні.
Найціннішим для солдат, які воювали, знати, що їх чекають, люблять, моляться, пам’ятають. Поетичне слово К. Симонова набуло такої великої сили, що кожен, хто читав вірш у роки війни, вірив, що його почуття обов’язково врятують рідну людину від смерті. Цей твір і після війни не втратив свого значення.
