Повість української письменниці Ніни Бічуї „Шпага Славка Беркути“ — дуже правдива книжка. Вона вчить нас формувати критичне ставлення до вчинків інших, виховувати доброту, чесність, відповідати за свої вчинки, цінувати родинні стосунки. У повісті також показана особлива роль батьків у вихованні дитини, порушена проблема взаємодії та взаєморозуміння поколінь, що доволі рідко траплялося мені у творах інших авторів.
Сім’я Юлька Ващука, на перший погляд, зразкова. Родина живе у великій затишній оселі в середмісті Львова. Батько — відомий науковець, письменник; мати — домогосподарка, мета якої — підтримувати в оселі красу та затишок, дбати про комфорт членів родини; син — відмінник, гордість школи, змалку займається музикою. Але поступово ми дізнаємося про справжні стосунки між членами цієї сім’ї. Насправді „зразковість“ родини показна, поверхова. Батьків абсолютно не цікавлять проблеми та переживання сина, а той не поспішає ділитися з рідними найпотаємнішим, адже не хоче „відбирати здоров’я мамі“. Юлько має хист до малювання, але ніхто на це не зважає, не сприймає його талант всерйоз. Великим ударом для Ващука стала газетна стаття, у якій ішлося про те, що його батько, написавши монографію про місто, як виявилося, украв чужу працю, скориставшись матеріалами старих книг. Наслідком подібних родинних взаємин і неуважного ставлення до дитини є те, що поступово хлопець стає пихатим, дратівливим, зверхньо поводиться з однолітками, вступає у відкритий конфлікт із найкращим другом, зраджує його, звертаючись до місцевих хуліганів із проханням побити Беркуту, й потім перекладає на. Беркуту свою провину. Як бачимо, байдужість, міщанська родинна атмосфера посприяли тому, що хороший хлопець втратив життєві орієнтири, розгубився й став перетворюватися на морального покидька.
Сусід Юлька Ващука Стефко Вус росте в неповній родині. Його матір померла дуже давно, а потім він втратив бабусю, з якою жив у селі й був щасливим. Після того хлопця та його сестру Настку забрав до міської занедбаної квартири батько-п’яниця, якому діти були абсолютно не потрібні. Він називає сина „заволокою“, змушує купувати цигарки, уся хатня робота лягає на плечі маленької Настуні. Врешті-решт дівчинка не витримує родинного безладу й сама йде жити до інтернату. Стефко часто прогулює школу, його навіть залишають на другий рік, він блукає вулицями напівголодний, неохайно вдягнений. Але виховання бабусі не минуло даремно: хлопець уміє відрізняти добро від зла, любить свою сестричку, піклується про поранену сороку, відкидає пропозицію Ващука побити Славка Беркуту. Справжнє людське тепло, турботу та увагу Стефко знаходить у родині вчительки, яка погодилася вилікувати хвору пташку. Ми бачимо, що попри складні родинні обставини, хлопець зберіг у собі гарні риси. Можна сподіватися, у майбутньому Стефко Вус стане порядною людиною, бо не втратив вогник людяності.
У Ярослава Беркути дружна міцна родина. Батьки хлопця дбають про вільний розвиток особистості сина. Від них він переймає високі морально- етичні принципи. На прикладі матері-журналістки хлопець учиться відповідально ставитися до своєї праці, а вчинки батька-льотчика виховують у ньому здатність витримувати високі життєві „навантаження“. Коли через Кількову підлість до школи надходить лист із міліції, у якому вчинене ним правопорушення приписано Беркуті, класний керівник Варвара Трохимівна організовує „товариський суд“, який мав винести моральний вирок не тільки Славкові, а і його батькам. Ярослав не зізнається про це батькові та матері, бо не хоче їх травмувати, вважає, що рідні не повинні ганьбитися через нього. Коли ж батьки таки дізнаються про проблеми сина, то беззаперечно вірять йому, допомагають зберігати гідність, підтримують у важкій життєвій ситуації, як і повинно бути в справжніх родинах.
Отже, у своїй повісті на прикладі кількох родин письменниця переконливо показує, наскільки важливим у житті є родинне виховання, взаємодія з батьками. Бездуховна міщанська атмосфера в сім’ї та психологічне насильство над особистістю духовно ламають, знищують дитячу душу. Проте родинні любов, злагода, підтримка, розуміння дають змогу розвинутися повноцінній особистості.
