Дитинство – це початок життєвого шляху людини. Це пора мрій і безтурботності. Дитинство, наповнене іграми, чарівними фантазіями і пустощами, можна назвати щасливим.
У цей час людина починає пізнавати світ, його різноманіття.
У цьому йому допомагають батьки. Вони направляють дитину в потрібному напрямку, підказуючи і пояснюючи все необхідне.
Але від батьків залежить не тільки навчання маленької людини життєвим премудростям, вони також зобов'язані вкласти в нього душевні цінності,
такі як співчуття, милосердя, справедливість, чесність, щоб виховати в ньому особистість і гідного людини.
Дорослі люблять згадувати своє дитинство.
У кожного є яскраві барвисті моменти, які він зберігає в своєму серці довгі роки.
Наприклад, мій тато часто згадує, як вони з друзями в дитинстві грали в хокей на замерзлому ставі.
Зараз він уже дорослий, у нього багато турбот і на хокей часу немає, але я бачу, що він нудьгує по тій порі.
Однак щасливе дитинство в першу чергу залежить від сім'ї.
Якщо вона міцна і дружна, якщо дитина відчуває себе коханим, то дитинство абсолютно точно буде світлим і радісним.
Мені пощастило, моя сім'я робить все для того, щоб моє дитинство було саме таким.
Я дуже їх люблю і в майбутньому для своїх дітей постараюся зробити все, щоб і в них було таке ж щасливе дитинство.
Николай Михайлович написал стихотворение в 1964 году, под впечатлением от поездки в Няндомы. В маленьком северном городке раннее детство поэта, прожившего здесь с семьей до 6 лет.
Возвращение на малую родину оказало сильное влияние на Рубцова. Его чувства были весьма противоречивы: с одной стороны – светлые воспоминания безмятежного детства, с другой – легкая грусть от того, что за прожитые годы здесь все изменилось.
Однако это не помешало поэту ощутить сильную связь с дорогим сердцу местом. Переполняющие его эмоции он вылил на бумагу, написав стихотворение «Тихая моя родина». Рубцов посвятил его известному русскому писателю В. Белову, родиной которого также была средняя полоса России.
