тема и идея: противостояние человека и природы, причем правда – не на стороне людей.
сюжетная основа:эпизод их жизни охотника,который кутят,оставшихся без матери.Бессмысленность причинения зла родной природе,которая порождает только чувство мести.
особенности композиций: поэт искусно закольцовывает историю, в начале и в конце показывая человека, идущего по степи. Картина, которая предстает перед его глазами – кульминационная часть произведения.
Первая его часть – это экспозиция – некто идет по степи, цель его путешествия остается загадкой. Он останавливается, пораженный страшной картиной: оголодавшие волчата пьют кровь из перерезанного горла матери. И ужас ситуации даже не в том, что волчица была убита и теперь ее потомство (а малыши еще слепы) может погибнуть. Он в том, что убили волчицу даже не ради шкуры, а просто забавляясь.
изобразительно выразительные средства: Эпитеты – “перехваченное горло”, “густая кровь”, “слепые волчата”, “большая неподатливая мать”, “голодные волчата”, “густая холодеющая кровь”.
Сравнение – “кровь словно грязь”.
о заставляет задуматься стихотворение: заставляет задуматься о жзни волчат и говорится что охотники не должны убивать волчат. мы не должны обижать кого то всё равно вернется земля круглая.
надеюсь понятно
Актуальність творів Шевченка в наш час. Твори Тараса Шевченка вивчаємо у кожному класі. Біографію, здається вже, можемо розповісти, навіть якщо серед ночі хтось розбудить. Декого навіть дратує така увага Шевченку. Хтось через це навіть перестає любити його твори. Але ж чому насправді приділено так багато уваги творам Кобзаря? Невже вони є настільки корисними й актуальними? Відвовіддю на останню питання є коротке “так”. А от щодо першого треба пояснити. Вірші Шевченка учні починають вивчати ще у молодшій школі і аж до одинадцятого класу продовжують звертатись до його творчості. Ба більше – до творчості Шевченка, здається, звертаються всі і всюди: вислови з його віршів і поем знаходимо на просторах інтернету, на рекламних баннерах, навіть в політичніх кампаніях! Його слова ось уже двісті років супроводжують український народ. В них українці черпають натхнення, знаходять розраду й пораду, до щодо них українці дискутують, їх не перестають обговорювати й тлумачити. Слова Великого Кобзаря давно стали афоризмами і багато з них українці навіть знають напам’ять. Приведемо декілька найбільш відомих:
