ответ:На ярмарке «парубок в белой свитке, с яркими очами» отыскал приглянувшуюся ему девушку. Между молодыми людьми вспыхнула искра. Парень решил, не теряя времени, попросить у ее отца согласия на свадьбу. Солопий Черевик, узнав в парубке Охримова сына – Грицька, был не против отдать за него свою единственную дочь Параску. Но неожиданно на пути молодых стала Хивря – жена Солопия и мачеха Параски.
Главы 5-11
Увидев пригорюнившегося парубка, местный цыган предложил ему Грицько согласился дешево продать своих волов цыгану, лишь бы тот ему жениться на Параске.
Тем временем к Хивре пришел попович Афанасий Иванович в надежде получить от дородной красавицы кушаний «послаще всех пампушечек и галушечек». Однако свидание не задалось – на улице послышались голоса, и Хивря живо спрятала своего поклонника.
Солопий Черевик пригласил гостей отужинать, и от кума узнал легенду о «красной свитке» – чертовой проделке, что мешала честным людям торговать. Воспользовавшись этой легендой, хитрый цыган ловко разыграл Солопия.
Главы 12-13
недалекого Черевика стал Грицько, который в качестве награды потребовал от мужика свадьбы, да такой, «чтобы целый год болели ноги от гопака», и тот с радостью согласился. Так цыган получил волов, а парубок – жену.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/books/gogol/vechera-na-hutore-bliz-dikanki
Объяснение:
В обох перкладах достатньо схожий сенс, але різні погляди на життя та переконання. Пушкін підкреслив у вірші зміст своєї творчості на приклад вірша Горація. У Горація - пам‘ятник «піднісся чолом над царські піраміди» і «не сточить дощ уїдливий, гризький», а також «не звалить буревій», а у Пушкіна пам’ятник, просто, вище Александрійського стовпа. В обох перекладах йдеться про славу поета і те, що вона переживе їх самих та пошириться по територіях батьківщини. Горацій перелічує місця в Римі: «І де шумить Авфід...», «І де казковий Давн...», а Пушкін перераховує народи, які пам‘ятатимуть про нього: «...І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикої Тунгус, і друг степів калмик». Горацій гордий тим, що «перший положив на італійську міру», тобто, він гордий, що першим став писати латиною вірші в стилі давньогрецької поезії, коли Пушкін «прославив я Свободу і милість до занепалих закликав», тобто, не лише свої літературні досягнення, а і те, що може своїми віршами міг впливати на моральні цінності читачів. Горацій звертається до музи за правом на увінчання лавровим вінком. Пушкін не прагне негайного визнання та благословляє музу на непростий шлях. В обох поезіях йдеться про невмирущість душі поета, тож у обох тема та ідея твору схожі між собою.
