Гимназистка Неточка Ларионова в один момент пришла в школу с озадаченным видом.На уроках ей не сиделось и она не могла больше молчать про свою тайну,ей хотелось поделиться с кем-нибудь.Она решила рассказать Зое,соседке по парте.Неточка сильно переживала,нервничала,но все-таки рассказала подруге.Тайна заключалась в том,что Неточка написала стих:
Я молода, но жизнь моя — море безбрежное,
Бурливое, темное, ало-мятежное
В нем мечутся звезды, зеленые, синие, красные,
В нем розы цветут в глубинах гневно-властные.
В нем чайки летают, летают певучие…
И волны гуляют такие могучие…
Зоя не оценила стиха,лишь оскорбив Неточку.На уроке русского языка Неточка, никого не замечая, читала про себя свой же стих. Учитель, увидев это, отнял у нее бумажку и прочитал перед всем классом и указал Ниточке на ее грамматические ошибки.После всего,что случилось, Неточка дала себе клятку,что никогда не будет писать стихи.
Объяснение:
Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну.
Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Дід Платон:
«Життя – бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!» (слова Платона Півторака)
