Сочувствие и сострадание безусловно важно для всего вокруг, для всех живых существ. Жалея кого-то, у нас в душе возникает непреотолимое желание сделать что-то доброе для того, коу сейчас не легко. И мы зачастую делаем, поддерживаем морально,душевно,физически,материально,не оставляя человека одного в беде. Точо так же и с животными, видя бродягу пса или же маленького котенка, которого судьба терзает, невольно лезешь в холодильник за колбасой и выносишь животному на улицу или же за деньгами чтобы кпить колбасы бездомному.
Но не стоит сочувствовать окружающим наигранно, это не поощеряется и при случае жестоко высмеивается!
Люди, будьте добрее и другим
З давніх-давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Але я знаю, що народні традиції передавались через пісню, і збереглись упродовж віків. Наприклад, сьогодні на уроках з української літератури ми знайомимось з творами усної народної творчості. Саме з українських пісень ми дізнаємось про народні вірування, звичаї, про давню історію.
Можна сказати, що життя кожної людини розпочиналося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Недарма в народі говорять: «Найдорожча пісня — з якою мати колисала».
Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала: «Хто співає, у того робота скоро минає». Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».
