1)Перед нами картина С. Григорьева «Вратарь» . На ней изображена довольно обчная, бытовая сцена. На картине дети, внимательно следящие за футбольным матчем, и вратарь. Я думаю, что действие на этой картине происходит ранней осенью, потому что листья уже пожелтевшие, а герои картины одеты легко. Так же, при виде этой картины, я могу предположить, что это происходит в Москве, потому что на заднем плане мы можем наблюдать постройки "сталинской архитектуры".
Отдельно хотелось бы отметить мальчика лет двенадцати, у которого поцарапано и перевязано колено, и он очень сосредоточен на игре. Игра проходит на небольшой площадке, которая совсем не предназначена для игры в футбол. Ворота созданы двумя портфелями, а скамейки заменяет упавшее дерево. Скорей всего детям просто не где играть, и поэтому они пришли сюда. Взади вратаря стоит маленький мальчик лет десяти, который как и вратарь вниманетльно следит за игрой. Он стоит там, наверное, потому что тоже хочет поиграть, но так как он ещё маленький, его не берут.
На заднем плане мы видим зрителей, наблюдающих за игрой. Мне кажеться, что на поле играют дети, которые только что пришли из школы, потому что рядом лежали портфели, из которых сооружены ворота. На "трибуне" находятся их братья и сёстры, а может и просто друзья. Рядом сидит мужчина погружённый в игру. По его взгляду видно, что матч ему очень интересен, как и остальным зрителям.
Мне нравиться эта картина тем, что автор очень удачно нарисовал и расположил людей. И видно что матч идёт очень интересный.
2)Картина Григорьева С. А. «Вратарь» написана неяркими, сероватыми красками в 1949 году. На ней мы видим, что мальчишки играют в футбол.
Пожелтевшая листва и одежда персонажей, говорят о том, что на дворе тёплый осенний день.
На картине мы видим разбросанные по полю портфели мальчишек, это и подтолкнуло на мысль, что ребята решили сыграть в футбол после учёбы.
На заднем плане мы можем хорошо рассмотреть зрителей этого матча. Среди них есть две девочки, четыре мальчика и маленький малышок, белая с чёрным пятнышком собака, которой явно всё равно игра ребят и мужчина, заинтересованный игрой!
Так же можно увидеть мальчугана, одетого в красный костюм, который явно хотел играть, но увы его не взяли в команду, так как он меньше других ребят.
Главный персонаж этой картины — вратарь. Его поза передаёт напряжённость и ожидание. Он внимательно следит за игрой и наверняка готов к атаке с другой команды. Одет он довольно таки простенько и бедно: Синие шорты, школьная рубашка с воротником, школьные удлинённые чёрные туфли и чёрные перчатки, защищающие от удара меча.
Я думаю, что художник хотел показать азарт самой игры. Мне понравилась эта картина, тем, что её автор чётко передал эмоции персонажей и всю обстановку игры
ответ:
пісня іде поруч з людиною все життя. з піснею працюють, відпочивають, проводжають в армію… з нею ми нерозривно пов’язані від народження і до самої смерті. кажуть, що пісні складає сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки. пісня! в ній найповніше виявилась душа народу. народна пісня! кого тільки ти не чарувала своєю неповторною красою. минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість. у давні часи співалися трудові пісні, що виконувались у процесі праці, зокрема під час польових робіт; родинні, звичаєві, весняні, жниварські пісні, колядки і щедрівки. сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. з піснею народ жив, працював, любив, творив, з нею йшов і в інше життя, бо народна пісня — це вираження духовних цінностей людей. доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. багато з них переслідувалися, їх забороняли. але ж ті пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відродження. так було, наприклад, з гімном п. чубинського «ще не вмерла україна». влада суворо забороняла цей гімн, але вбити його не змогла. сьогодні гімн «ще не вмерла україна» став державним гімном незалежної україни. багато пісень присвятив народ різним святам: колядки та щедрівки, веснянки та петрівки. у них люди оспівують прихід весни, радість оновлення життя чи щасливий кінець жнив і збору урожаю, висловлюють думки про краще життя, про веселу працю, сподівання на сил природи. народ не забув і своїх найменших слухачів — діток. усім нам у ранньому дитинстві мами, бабусі співали лагідні, спокійні і дуже цікаві колискові пісні. коли маля чує голос найріднішої у світі людини — мами, воно заспокоюється, солодко позіхає і засинає: ой, спи, дитя, до обіда, покіль мати з міста прийде да принесе три квіточки: ой первую зросливою, а другую сонливую, а третю щасливую… з ніжними, ласкавими словами передається дитині материнська любов, теплота материнського серця, духовна чистота і святість. у всі часи пісня на україні була і є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги. а як бадьоро і дзвінко зазвучала стрілецька пісня: гей, там ідуть наші січовії стрільці до бою: попереду ідуть старші отамани, хто має охоту, хай іде з нами або: як повіє буйнесенький вітер з широких степів, то прославить по всій україні січових стрільців! а ми тую стрілецьку славу збережемо, а ми нашу славну україну, гей, гей, розвеселемо! нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя. коли людина співає, вона не може робити злочин чи щось бридке. так нехай же лунає зажди пісня, щира українська пісня, нехай вона робить усіх душевнішими, багатшими, красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність. українська пісня — це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє слово і йде з ним у майбутнє. саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й рідної землі.
