У Тома Сойєра з'єднується все найкраще, що була б здатна створити Америка, позбавлена від пороків і не стиснена ніякими умовностями свобода почуття і душі, яка зникає разом із дитинством.
Саме тому Том завжди залишиться живим і привабливим для всіх хлопчаків світу.
Він справді дивовижний хлопчик, цей Том Сойєр. У натовпі своїх ровесників він не загубиться, тому що Том - це особистість, не чета гречного Сіду або чистюлі Альфрецу Томплю. Скільки він доставив клопоту своїй старій тітці Поллі та й усьому Санкт-Петербургу! Але ж він не просто розважається, як уміє. Він тямущий, смів він справедливий не тільки коли переслідує Гіхон да підлиза. Потрібно врятувати Беккі, над якою вже занесена різка плешивого вчителя, - і Том, справжній лицар, затулить свою обраницю, витерпівши порку без єдиного стогону. Потрібно захистити наповненого Меф Поттера, якому загрожує страта, - і він, відкинувши страх, виступить на суді, хоч і відчуває в упор на нього наставлений важкий погляд Індіанця Джо.
Ф.А.Абрамов в своём произведении "О чём плачут лошади" рассказывает, как один мужчина уклонился от прямого ответа на вопрос лошади по кличке Рыжуха: правда ли, что было время, когда лошадям жилось хорошо, что за ними ухаживали, что хозяин мог сам недоедать, но в первую очередь кормил коня. Мы видим, что автор сожалеет о том времени, когда человек не мог существовать без лошади, о том времени, когда лошадь была почти членом семьи, и прежде чем хозяину идти в дом, он чистил лошадь, кормил её, хотя сам ещё не ел и не поели домочадцы: на первом плане была лошадь. А в рассказе мы видим неухоженных, тощих, больных лошадей. Используя приём олицетворения, автор передаёт страдания лошади нам глубже понять героя, смысл происходящих событий.
