Василь Биков брав участь у Другій світовій війні і вважав обов'язком розповісти правду про неї. Письменник розповідав про свою зустріч з реальною полонянкою "в смугастій куртці і темній спідничці", яка шукала Івана: "Зрозуміло, Іванiв у нас було багато, але ні один з них не здався їй тим, кого вона розшукувала. Ми запитали, якого саме Івана вона шукає. Дівчина розповіла приблизно наступне: її звуть Джулія, вона італійка з Неаполя. Рік тому, влітку 44-го, під час бомбардування військового заводу вона втекла в Альпи, де зустріла російського військовополоненого. Кілька днів вони блукали в горах, голодні, без теплого одягу, перейшли гірський хребет і одного разу в туманний ранок напоролися на поліцейську засідку. Її схопили і знову кинули в табір, а що сталося з Іваном, вона не знає". Вісімнадцять років по тому письменник написав повість, яка мала кілька робочих назв. Одна з них – "Про що шумлять клени". У першій редакції повісті Іван убивав Джулію, не бажаючи віддати на поталу фашистам своє кохання.
