Литература найти "фигуры и тропы"

Відповідь:Після закінчення університету Джонатан поїхав до матері, яка на той час мешкала у Лестері (Англія), пробувши там декілька місяців, влаштувався секретарем до сера Уільяма Темпла, батько якого був великим другом їхньої родини. Джонатан пробув у нього близько 2-х років.

Повернутися до Ірландії змусили лікарі, занепокоєні станом здоров'я Свіфта. Однак погіршення здоров'я не припинилося, і Джонатан знову повертається до Англії, до маєтку Уільяма Темпла.

Стан матеріального забезпечення Свіфта бажав бути кращим. Це змушувало майбутнього письменника шукати засобів для існування. Одним із них був сан священика. Однак ця професія не приваблювала Джонатана. Тоді Уїльям Темпл запропонував Свіфтові посаду секретаря і відповідне жалування. Не хвилюючись про те, що все в його житті визначається суто корисливими інтересами, Свіфт спокійно

Джонатана Свіфта  

приймає священицький сан. Він придбав пребенду на півночі Ірландії, але втомившись від виконання своїх обов'язків за декілька місяців, повернувся до Англії і жив у маєтку Уільяма Темпла до смерті останнього. Окрім певної суми грошей, Темпл заповів йому турбуватися про видання свого посмертного зібрання творів і отримувати прибутки цих публікацій.

У маєтку сера Уільяма Темпла розпочинається літературна діяльність Джонатана Свіфта. Працюючи секретарем. Джонатан мав можливість користуватися величезною бібліотекою.

Читав майбутній письменник по 10—12 годин щодня.

Незважаючи на те, що ставився до своєї професії священика досить серйозно, його можна було, як і раніше, звинуватити у поверховому ставленні до ученого богослов'я. Він вважав своїм першочерговим завданням наблизитися до духовного життя свого віку і розібратися у ньому. Тому найбільше уваги він приділяє творчості античних авторів.

Його перші літературні праці — це памфлети, написані як відгук на важливі, актуальні питання суспільно-політичного й літературного життя в Англії. Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.

Перебуваючи на службі у сера Уільяма Темпла, Свіфт написав свій перший сатиричний памфлет "Битва книжок" (1697).

Після смерті Темпла у 1699 році вимушений був шукати нове місце роботи. У 1701 році він отримав ступінь доктора богослов'я і місце вікарія у Ларакорі, Ірландія.

Пояснення: Ето скопирувано с интернета и малинькая часть если нет то напиши в коментарях мені добре ?

Любим Торцов — герой комедии А. Н. Островского «Бедность не порок» (1853, первонач. назв. «Гордым бог противится») . Духовный облик Любима Торцова стал центром критико-публицистической полемики вокруг пьесы. Славянофилы расценили его появление как «новое слово» в искусстве, связанное с раскрытием национального идеала. Восклицание героя «Шире дорогу — Любим Торцов идет! » стало для них символом победы национальных начал в искусстве.
Промотавшийся брат богатого купца, Торцов ходит по городу «скоморохом» , по копеечке собирает, «шута из себя разыгрывает» . В отместку выгнавшему его брату Гордею он «созорничал» : пошел да с нищими стал у собора, осрамил брата «на весь город» . На святках, когда «на улице праздник, у всякого в доме праздник» , острее чувствуется одиночество Любима, душа которого «иззябла» . В поведении прослеживаются черты сознательного социального самоуничтожения, роднящие его с юродивыми Древней Руси. Его «обветшалый бурнус» сродни «худым ризам» , в которых юродивые, «ругался миру» , обличали ничтожество здравого смысла и практических нужд перед ликом Божьей правды. О ней помнит Торцов когда восклицает: «И моя слеза до неба дойдет! » Он никому не желает и не делает зла, «не заедает чужой век» , сочувственно и любовно относится к хорошим людям, гневно-презрительно — к забывшим стыд и совесть. «Изверг естества», — говорит он об Африкане Коршунове, утратившем в себе образ Божий. Ключом к образу Торцова является его страстный монолог, в котором он просит брата не губить счастья дочери и выдать ее замуж по любви за бедного приказчика Митю.
Важнейшая черта его личности — сознание своего падения. В образе Торцова Островский раскрывает глубоко национальную черту русского характера низко пасть, но не потерять при этом нравственную чистоту, в самом падении сохранить различения добра и зла.