станционный смотритель - это человек, который следит за порядком на станции.
он спросил вернувшегося извозчика, который, рассказал ему о том, что дуня всю дорогу плакала, но ехала по своей воли.
вырин поехал в петербург для того, чтобы вернуть дуню домой. это характеризует его, как смелого и решительного человека.
минский хотел выдать дуню за девушку из высшего света, (в то время не было важно, богат ты или нет, главное чтобы предки были из высшего света) если ьы кто-нибудь увидел, что вырин ее отец, все бы догодались, что они обманывают. и тогда бы их всех убили.
потому что, он считает, что жизнь в высшим свете очень сложна и не весела.
и да, и нет. у них получилось всех обмануть, дуню родила трез детей, и вроде бы они счастливы, но ее отец умер, и она несчастна.
потому что, она делала вид, что она светская особа, и если бы она писала отцу, кто-нибудь мог перехватить письмо и понять, что она всех обманывает. дуня и блудный сын похожи тем, что оба ушли от отцов, блудный сын вернулся и отец простил его, а дуня вернулась, но ее отец уже умер, так ее и не увидев, поэтому она и несчастна, она не успела помириться со своим отцом. и теперь никогда не сможет этого сделать.
(вставь цитаты из конца, где дуня приехала и плачет на могиле отца)
чого ж навчає мене «останній листок»? я вважаю, що сам автор, людина з нелегкою долею, за основу твору взяв кадр із свого життя. хіба будучи у в’язниці цілих п’ять років вільям сідні портер ( таке справжнє ім’я письменника) не міг зневіритись, а вийшовши на свободу, закінчити літературну кар’єру і жити інакше, гірше. чи не нагадує це молоду дівчинку джонсі, яка хотіла вмерти, коли впаде останній листок на старому плющі? на щастя, портер вижив у в’язниці через знання фармацевтичної справи – йому вдалося влаштуватися на роботу аптекарем. так само і героїня його твору – вона, за друзів, видужала. але найбільше допоміг «останній листок» – шедевр старого бермана, що врятував їй життя. на жаль, художник помер.
цікаво, навіщо автор закінчує новелу сумним фіналом? напевно. щоб ми зрозуміли, як життя, перемагаючи в одному, поступається, або викидає білий прапор, в іншому.
чого ж усе-таки навчає ця розповідь? перш ніж відповісти на це питання, я хочу розповісти про жінку, яка називала своє життя «життям у рожевому світлі».
її «життя у рожевих тонах» почалося з того, що від неї відмовилась мати. її відгодовували безвідповідальні люди, які, щоб немовля не кричало, додавали у пляшечку з молоком вино.
потім її дитинство проходило у «веселому домі», і жінки легкої поведінки, дізнавшись, що дівчинка майже сліпа, молились за її зцілення.
її навчання в школі продовжувалося не більше року. «маленька невинна душа» була викинута на вулицю.
далі – співала на вулиці – не маючи за душею нічого: ні дому, ні грошей, ні рідні. вона втратила свою дочку марсель і щоб поховати її, пішла жебрати.
доля продовжувала наносити їй все нові й нові удари: автомобільна катастрофа, артрит. через морфій пристрастилась до наркотиків.
але едіт піаф продовжувала співати всім бі на зло. через деформацію суглобів вона не могла нічого робити самостійно, проте все одно їхала на гастролі, свято вірячи, що любов публіки дасть їй нові сили.
вона звучанням свого голосу приголомшувала і зачаровувала. тонкі, рухливі пальці на клавішах акордеону. натхнення. пристрасть. пісня, ніким не перевершена. і недоспівана.
не знаю, чи читала едіт новелу «останній листок», але жила так, ніби кожен день її існування – останній. вона вміла боротись і не здаватись.
я думаю, що о. генрі вчить нас бути незламними, вольовими людьми і хорошими друзями. бо ніколи невідомо, чи не знадобиться твоя підтримка товаришу.
