Він уже рушив був далі, коли позад нього залунало трохи притишено, але наполегливо:
— Русо!
— Ну, сволота, тепер начувайтеся! — стиха, ледве стримуючи гнів, вимовив Жук.
— Нічого, браточки, нічого, — витираючи спітнілого лоба, озвався з кутка Янушка, колишній колгоспний бригадир, а тепер одноокий гефтлінг, оздоблений мішенями за три спроби втекти на волю.
Осяяна радістю, вона усміхається до нього чорними, мов стиглі сливи, очима й каже: "Чао, Іване!"
— Ой, хіба ж я знаю! Нікого він і не ховає, куме Грицю.
— Не ховає. Ану, Настуню, скажи: де татко ховає бандита?
— Глух, принеси соломи. Ти, Жупане, теж.
— Гей, Джуліє! — стиха покликав він.
